Мозковий штурм тривалістю у три доби. Як це роблять Global Ukrainians

0

У центрі столиці, прямо на Європейській площі, саме там, де восени 2013 року розпочалося перезавантаження України, зібралися близько півсотні закордонних українців, аби нагадати, що процес цей ще далеко не завершений. Причиною скупчення в Києві такої кількості небайдужих експатів стала одна подія – стартував Форум Global Ukrainians.

Спробую стисло пояснити що ж це за форум, бо навряд така назва встигла надокучити із телеекранів. Тим паче коли організатори свідомо не кликали масовку із представників ЗМІ та вітчизняного політикуму, бо, як прозвучало зі сцени, «поки не зроблено того, чим можна поділитися з медіа».

Якщо стисло, то мета цього зібрання полягає в об’єднанні зусиль закордонного українства у прискоренні змін в Україні, створенні нових механізмів розвитку народної та культурної дипломатії.

Звучить трохи заплутано, але пролити світло на феномен «народної дипломатії» можна оцінивши потужний резерв, який сформували українці за кордоном. За підрахунками аналітиків VOXUkraine, це аж 300 тисяч високоосвічених, успішних, ініціативних та впливових людей по всьому світу, і саме з цього ресурсу, на думку організаторів, можна створити неабиякий соціальний «стартап», в якому Україна стане епіцентром усіх подій та явищ.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ. ХТО Є ХТО

Форум розпочався о п’ятій вечора у п’ятницю і тривав практично у нон стоп режимі аж до 9-ї вечора неділі.

Під час відкриття були присутні лідери проукраїнських рухів із трьох континентів, які поділились досвідом консолідації навколо себе активних українців та розвитку своїх платформ та продемонстрували відеовітання учасникам форуму від українських діаспор.

Відеопривіти зачепили аудиторію. Так незвично бачити величезну українську громаду у вишиванках, які їдять вареники з яблуками і розповідають про те, що лише після Революції гідності зрозуміли, що вже дуже мало спільного залишилося у свідомостях українців та більшості інших вихідців із пострадянського табору. У Києві вечір, а на екрані наші співвітчизники під яскравим сонцем Дубаю. Через кілька секунд – подорож до не менш яскравої Каліфорнії. Ось вона – глобалізація.

Оптимістична нотка невдовзі переросла в полемічну, бо форумчани перейшли до дискусій.

Молоді, амбітні, різні… усім є що розповісти про власні справи, успіхи. В руках людей на сцені папірці для нотаток, занотовували багато, потім слушно коментували із власного досвіду. Тим часом у залі інший тренд. У кожного планшет чи смартфон у руках. Стрічки новин у Фейсбуці миттєво наповнювалися щойносказаними цитатами, сипалися «вподобайки» діаспорян із дальніх країн. Для них соціальні мережі – це перше джерело інформації із батьківщини. Чим не глобальне село?

Тези ж зі сцени лунали різні. Відчувалася зміна тональностей залежно від специфіки країни кожного окремо взятого спікера. Із яскравого:

– Україна – це офшор для пасіонаріїв.

– Globalization – connection of people, places and ideas (з англ.: Глобалізація – це об’єднання людей, локацій та ідей).

– Опір глобалізації у Європі та світі чинять диваки, їх десь 30%. Хоча глобалізація не виключає, а лише інтегрує локальні культури.

– За майбутнє України боротьба триває на трьох фронтах: з Путіним; з «ЖЕКами» і з рабом всередині себе.

– Трагічно, але ми входили в свідомість німців кривавим шляхом, бо до подій на Майдані вони не усвідомлювали Україну як окремий суб’єкт на політичній карті.

На цю репліку всі із розумінням похитали головами, адже за тією ж картиною можна було спостерігати у кожній з країн, звідки вони прибули.

Другий блок, і вже зовсім друга картина на сцені. Перед нами акули світового українства Енді Гандер (президент Американської торгівельної палати в Україні), Юрій Логуш (доктор філософії, голова наглядової ради Фонду Brain Basket), Лада Рослінськи (повернулася в Україну попри те, що народилася в США; доктор наук, експерт з Євроатлантичної інтеграції, розвитку демократії та міжнародної безпеки). Одразу в око впадає характерний шарм, адже життя у вільному світі залишає відбиток не лише на ментальності, але й на способі вираження себе і власної точки зору.

Під час промов цих спікерів присутні в залі відклали свої інтернет-пристрої, взяли в руки блокноти і ручки. Склалося враження, що почалася лекція про те, як досягнути успіху. Тези спікерів занотовуються одна за одною. Те ж саме робили учасники попередньої панелі сидячи вже на глядацьких місцях.

Зорієнтувати учасників форуму у правильному напрямі взявся Енді Гандер: «У Лондоні Global Ukrainians – це дуже розрізнене середовище. Це олігархи, це «прості міліонери», молоді професіонали юриспруденції і банківської справи, є й академічний світ, стара діаспора, а також емігранти різного ступеню легальності. Отут важливе завдання перед Global Ukrainians, бо треба працювати із усіма сегментами. Треба тримати правильних людей у правильних місцях на всіх рівнях».

У підсумку два завдання від британського українця: “Комунікація та залучення інвестицій”.

Слово перейшло до професора Логуша, і знову дороговказ: «В Україні має відбутися 3 проломи: у системі освіти повинне відбутися визнання наукового ступеня PHD; другою мовою повинна бути англійська і тоді стане можливим третій пролом, у бізнесі. Бо зараз конкурентоспроможність українського бізнесу близька до нуля».

«Вже зараз якщо зібрати всі наші ініціативи разом виходить мінімум 2-3 класних глобальних проекти. Global Ukrainians як платформа може за кілька місяців стати мережевою інституцією, на кшталт Alliance francaise (культурно-просвітницька некомерційна організація французів світу – ред.), який буде дійсно ефективно і системно просувати культуру та економіку країни. Водночас є інформаційний стартап із пілотною назвою Global Ukraine News», – резюмувала модератор та ініціатор форуму Global Ukrainians Віолета Москалу.

На годиннику майже дев’ята година. Перший пленарний день форуму завершився, але ж жорсткі обмеження у часі не дали розгорнути справжню полеміку. Тож форумчани відправилися на after party із характерних присмаком джазу. Із келихом у руках у невимушеній обстановці тривали бесіди між експатами, спраглими до такої великої кількості однодумців навколо. З’являється дивне відчуття, ніби знаходишся на якомусь великому родинному святі. Кожен знає кожного, один підходить до іншого і починається діалог, який здалеку виглядає як розмова двох родичів, які давно не бачились.

З одного боку, враження позитивне, бо може дійсно, всі українці світу – то одна велика родина, але журналістський цинізм так і хоче знищити ідеалістичну картинку. Адже чому саме ці кількадесят закордонних українців із вищезгаданих 300 тисяч потрапили на форум, фактично привели один одного сюди за руку…

Втім, це суперечливе почуття розвіюється, коли згадуєш репліку президента однієї із найбільших українських неприбуткових організацій в США Razom for Ukraine Люби Шипович, яка теж була присутня на форумі, хоч і дистанційно: «Я щойно звільнилася із своєї роботи. Так, в мене є фінансова подушка, щоб це собі дозволити. Але єдина причина, чому я так вчинила – це бажання повністю віддатися роботі у Разом. Усі ми, волонтери, активісти, працюємо на допомогу Україні на власному ентузіазмі, віддаючи час, і частенько гроші із власного гаманця». Поруч зі мною тоді сиділа активістка брюссельської діаспори Анна Яворська і з тихим зітханням промовила собі під ніс (мабуть думки вголос): «І я така сама».

ДЕНЬ ДРУГИЙ. КРИТИКА ТА ІДЕЇ

Наступного дня учасників форуму додалося, в розмову включилася Північна Америка, хоч і через відео трансляції (їх я нарахувала аж 8, попри те, що для декого з цих заморських хлопців і дівчат була 4 година ранку). Цього разу спікерів розділили на 4 панельні дискусії. Спроба перейти від полеміки до конкретики до кінця втілити у суботу не вдалося.

Із почутого конструктиву:

«Працюйте в Twitter, Facebook. Виберіть дві-три теми, щоб була спеціфікація. Виберіть мову країни, для аудиторії якої ви працюєте. З пропагандою не можна боротися пропагандою. Ми захищаємо свою країну, тому нам потрібно говорити правду», – сказала Катерини Крук (молода громадська активістка і політолог із 22 тисячами читачів у Твіттері, серед яких політики вищого ешелону).

Святненко Святослав (директор із розвитку бізнесу у Borsch Ventures, головний редактор порталу Beyondthe.eu) запропонував своє бачення: «Ми маємо інноваційні проекти на глобальному рівні. Дефіциту ідей в Україні немає. Ми отримали понад 100 проектів для оборонної сфери. Наприклад, 3D міношукач. Це проект не лише для України, а для всього світу. Завдяки подібним проектам можна займати унікальні ніші».

Одних стартапів у сфері інформаційних технологій для відходу від застарілої структури вітчизняної економіки недостатньо. Про це завів мову президент громадської організації «Асоціація допомоги постраждалим інвесторам» Олексій Гончарук: «Беззаперечно, українці в ІТ розвинулись, а розвинути інженерію, промисловий дизайн вже складніше. Оця ніша наукомістка, але насправді у світі не зайнята. То чому український капітал йде, наприклад, у Польщу, аби замовити те, що можна робити в Україні.. Це ідеї для їх втілення в індустріальному парку».

Далі чергова кава-брейк. Але брейком тут насправді не пахне. Продовжується таке ж напружене обговорення, лише доповнене ароматом кави.

У натовпі чути репліки: «Тобі варто завтра запропонувати свою модель об’єднання людей у спільноту за рекордні 1,5 роки. Чому ні, це ж модель успіху».

«Я дзвонив на одне підприємство у Запоріжжі, пропонував їм угоду на мільйон доларів, без перебільшень. У результаті сказали, що начальства на місці немає. Наступний дзвінок, і знову нічого. Вони, бачте, 8 березня відзначали. І це приватний бізнес… Я ще можу стерпіти, бо знаю наш менталітет, а для іноземця це ж неприпустимо». Одразу ж троє співрозмовників перейшли до проблеми совкового стилю українських бізнесменів.

Десь трохи далі звучить: «Ти знаєш що у Мукачеві? Правий сектор іде до АП. Може бути небезпечно». Паралельно стрічки Фейсбуку учасників форуму одразу ж розбавляються їхніми коментарями з цієї тривожної теми.

Третій день форуму пройшов у більш вузькому колі, були лише самі представники діаспори. В офісі Реанімаційного пакету реформ вони до 9 вечора розписували план дій та першочергові задачі. Сказали, що 2-3 об’єднані проекти точно є і вони почнуть втілюватися без зволікання. Залишається чекати конкретики після її осмислення робочими групами.

Від автора: Маю одне прохання до всіх, за ким там приємно було спостерігати цими вихідними, – не зупиняйтеся на словах, переходьте до Глобальних дій, вони нам усім дуже потрібні.

Дар’я Демченко, Київ, Укрінформ

Share.

Leave A Reply