facebooktwittergoogle_pluslinkedinyoutube

Росія зливає Донбас?

Aвтор – Владислав Телькі

Характер розвитку подій на тимчасово окупованих територіях Донбасу свідчить про те, що Російська Федерація, можливо, серйозно змінила свою стратегію у відносинах з Україною.  Початок військової інтервенції в Сирію, відмова сепаратистів від проведення місцевих виборів, проти яких виступав Київ, додали аргументів прибічникам ідеї про те, що Росія прагне поступово «злити Донбас» Україні.

Про зміну російської політики свідчить те, що у вересні Російська Федерація замінила голову «Народної ради «ДНР» Андрія Пургіна, відомого своїми закликами про референдум щодо приєднання до Росії, менш радикальним і більш керованим Денисом Пушиліним, який є креатурою кремлівського куратора Владислава Суркова.

Проблеми з’явилися і в псевдоочільника «ДНР» Захарченка. Нещодавно так звана «Республіканська гвардія» (фактично його особиста армія) була виведена за межі його компетенції, причому вирішальну роль у цьому відіграв знову ж таки московський куратор Сурков, який, у опублікованій телефонній розмові жорстко розкритикував діяльність «глави ДНР». Схожі процеси відбуваються і в так званій «ЛНР». 19 жовтня з’явилася інформація про появу колабораціоністського лідера псевдореспубліки Плотницького в Москві, що в часі співпало із закриттям і блокуванням бойовиками формування МГБ (аналог радянського ЧК), супермаркетів «Народний» (колишні АТБ), незаконно привласнених ним під час війни. Це може опосередковано свідчити про переворот у Луганську та втрату Плотницьким довіри не тільки у місцевих бойовиків, а й у самої Москви, адже «Міністерство державної безпеки» спочатку створювалося під патронажем ГРУ РФ і, відповідно, є повністю контрольоване Кремлем.

Також відбувається сильний відтік так званих російських «добровольців». Наприклад, ще на початку серпня «ЛДНР» покинули бойовики банди ДШРГ «Русич». Згідно з їхніми заявами вони втратили розуміння справжніх цілей війни і на них чиниться тиск з боку «державних органів «ДНР».

Отже, згідно з останніми тенденціями в «ЛДНР» відбувається конфлікт між різноманітними збройними угрупуваннями, причиною яких є не тільки перерозподіл «експропрійованої» власності, а й ступінь лояльності та підконтрольності наказам Кремля. Серед частини найбільш ідеологічно налаштованого населення псевдореспублік поширені настрої розчарування результатами бойових дій і здійснення Мінського процесу, який передбачає не самостійність «ЛДНР», а їх поступову інкорпорацію до складу України після надання Збройним силам України контролю над кордоном із Росією. Відсутність заяв Росії про можливість інкорпорації квазі-республік до свого складу, про що так багато говорилося ще на початку війни, сприяє поширенню чуток про те, що Кремль «зливає Донбас».

До того ж усе частіше з’являється інформація про те, що значна частина особового складу незаконних військових формувань псевдореспублік, серед яких і так звані «добровольці» з Росії, перебуває в ув’язненні.  Ще в липні було розформовано батальйон бойовиків «Восток» під керівництвом колабораціоніста Ходаковського, причому значну частину бойовиків було ув’язнено. За інформацією інтернет-видання «Газета.ру», мінімум 300 ув’язнених бойовиків перебуває у Донецькому СІЗО, ще невідома кількість – у Макіївському та Горлівському. За свідченнями ув’язнених (або полонених, як вони себе називають) бойовиків, однією з причин затримання є відданість ідеям «ЛДНР» та «Новоросії» та потенційна непідконтрольність наказам із Москви.

На Луганщині силами підрозділів ГРУ РФ та повністю підконтрольним їм бандам «Міністерства державної безпеки ЛНР» проводиться зачистка «неблагонадійних елементів», серед яких, передусім, т. зв. «казаки». Такі тенденції можуть свідчити про те, що Москва провадить оперативну роботу стосовно впровадження повного контролю не тільки над політикою, а й військовими формуваннями «ЛДНР», які, на погляд російського керівництва, не є достатньо лояльними і контрольованими. Це може означати, що Кремль вирішив остаточно перевести російсько-український конфлікт виключно у дипломатичне поле.

Говорячи про можливість існування нової стратегії Москви з остаточного переведення конфлікту на дипломатичний рівень, варто розуміти, що військова допомога «ЛДНР» продовжується, адже здійснюється постачання боєприпасів, проводяться військові навчання, а у південних районах Луганщини зафіксована присутність регулярних військ РФ. Крім того, здійснюється активна фінансова підтримка незаконних урядів задля забезпечення відносного добробуту населення: виплачуються пенсії, заробітна плата, продовжується робота соціальних закладів. Саме тому про остаточний «злив Донбасу» годі й говорити. Справа лише у виконанні Росією плану стосовно поступового заморожування конфлікту та використання «ЛДНР» як засіб збереження України у сфері впливу.

Окрім побоювань введення Заходом нових економічних санкцій, політику Москви визначають суто прагматичні цілі – реінтегрувати «ЛДНР» в контексті Мінського процесу та розпочати після цього діалог із Заходом стосовно зняття санкцій. Насправді ж, Росія від самого початку конфлікту на Донбасі ставила на меті поступове заморожування конфлікту з метою створення важелів впливу на Україну. Однак стратегія суттєво змінилася.

Спочатку ставка робилася на такий сценарій, при якому політична еліта самопроголошених республік мала набиратися з керованих Москвою місцевих польових командирів, які у випадку значних успіхів у бойових діях могли б висувати серйозні вимоги офіційному Києву стосовно федералізації чи незалежності, причому на міжнародній арені даний конфлікт презентувався б як суто внутрішньоукраїнський. Незважаючи на безпосередню участь у війні регулярної російської армії, Москві не вдалося поставити Київ у програшне становище та примусити прийняти свої умови, серед яких позаблоковий статус та федералізація. Значна роль у цьому належить, насамперед, героїчності українських воїнів та Мінському процесові, який, за усієї своєї суперечливості, зупинив розгортання російської агресії та дав світовій спільності час остаточно зрозуміти, що за сепаратизмом в Україні стоїть безпосередньо Росія. Після застосування Заходом економічних санкцій та фактичне визнання Росії стороною конфлікту Кремль зробив ставку на реінтеграцію «ЛДНР» в Україні, причому маріонетками у впливі на Київ вона планує зробити обраних за українським законодавством чиновників на місцях, які й до війни вирізнялися активною проросійською позицією.

Процес реінтеграції «ЛДНР» до складу України має на меті створення реального важеля впливу на українську політику, насамперед у контексті інтеграції в євроатлантичні структури. Найбільш прийнятним для Кремля варіантом є надання представникам «ДНР-ЛНР» права вето у питаннях стосовно вступу України в НАТО та ЄС. Реформа децентралізації, проведена Україною, та потенційні вибори на окупованих територіях за українським законодавством вдало вписуються у вищезазначену російську стратегію.

До того ж реалізація Мінського процесу вигідна і Європі, яка теж зацікавлена у стабільності в регіоні, і самій Росії, оскільки, навіть за умови невиконання угод, «мінський формат» дозволяє Кремлю впливати на процеси в тимчасово окупованих територіях України та при необхідності на міжнародному рівні захищати інтереси своїх маріонеток.

Помилковою є думка про те, що інтервенція в Сирію зможе відволікти Росію від України. Наразі у неї ще достатньо ресурсів для здійснення впливу як на Україну, так і на перебіг громадянської війни в Сирії, адже у 2016 році військовий бюджет РФ складе 57 мільярдів доларів, чого вистачить не тільки на бомбардування Сирії, а  і на «гуманітарні конвої» для України, які переважно є передвісниками активізації бойових дій. Росія не забуде про Донбас, у тому числі й з того переконання, що питання «ЛДНР» є важливим козирем Росії в контексті конфлікту щодо Криму. Повноцінній блокаді Криму Україною перешкоджало те, що, внаслідок втрати енергетичних ресурсів Донецького басейну та, відповідно, загрози дефіциту електроенергії, наша держава змушена імпортувати в Росії як електроенергію, так і вугілля. Саме тому Росія і надалі намагатиметься зберігати контроль над «ЛДНР» як гарантію безпеки для Криму.

До того ж, як уже зазначалося, під питанням і саме виконання Мінських угод. Відповідно до останньої заяви Міністра закордонних справ Лаврова стосовно цього питання Росія не передасть контроль  Збройним силам України над російсько-українським кордоном у зоні «ЛДНР», оскільки, на його думку, це призведе до репресій стосовно учасників незаконних збройних формувань та блокади цих територій. Українська влада, у свою чергу, заявляє про неприйнятність повернення окупованих територій на умовах ворога, що передбачають впровадження «особливого статусу» на рівні Конституції та амністію всіх бойовиків. Отже, виконання принципових умов Мінського договору опинилося під загрозою провалу.

Тому про остаточний «злив Донбасу» Росією наразі не варто говорити, а на основі аналізу може зробити наступні прогнози поведінки сторін конфлікту:

1) Росія надалі здійснюватиме фінансову та військову підтримку «ЛДНР»;
2) Кремль активно гальмуватиме процес виконання Мінських домовленостей;
3) У випадку подальшого ускладнення російсько-українських відносин не виключене поновлення активних бойових дій Росією задля тиску на Україну;
4) офіційний Київ і надалі активно відстоюватиме питання стосовно повернення контролю України над захопленою ділянкою кордону, причому не виключається можливість використання торгівельної блокади Криму як засобу тиску на Кремль;
5) ключові пункти Мінського договору опиняться під загрозою невиконання, що може призвести до поступового заморожування конфлікту, причому обидві сторони можуть не досягнути поставлених цілей: Україна не отримає контролю над кордонами, а Росія так і не досягне можливості залишити Україну у сфері впливу.

Стаття розміщена з дозволу автора та аналітичного центру Free Voice IAC

Поділитись

Коментарі закріті