Лілія Українець: Існують країни, які зуміли налагодити ефективну економіку в умовах збройного конфлікту, але слід визнати, що такі випадки – радше винятки з правил

0

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з  Лілією Українець про актуальні тенденції розвитку економіки України та супутніх міжнародних економічних процесів. Розмову вів Олексій Роговик (Координатор Global Ukraine News та Free Voice Information Analysis Center)

ввввЛілія Українець – кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнародних економічних відносин ЛНУ ім. І. Франка. У 2007 році захистила кандидатську дисертацію у Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України (м. Київ). В 2012 р. стажувалась в George Washington University (м. Вашингтон, Округ Колумбія, США). Автор понад 30 наукових публікацій.

Коли різні експерти говорять про фактори, що визначають стан нашої економіки, то ми можемо чути про окупацію Криму, конфлікт на Донбасі, інші мікро- та макроекономічні фактори. Чи можна стверджувати, що вплив окремих факторів у другому півріччі 2015 року змінився?

Від впливу збройного конфлікту на Донбасі на загальний стан економіки ми нікуди не втечемо. Навіть незначний ріст з’явився на тлі тимчасового затишшя в зоні АТО. Але якщо спробувати виділити інші чинники, то відразу привертають увагу загальносвітові тенденції: наприклад, зниження цін на нафту. З одного боку, це, звичайно, позитивна новина для України як для імпортера нафти. Але не слід забувати також, що при зниженні цін на нафту дуже часто починає падати ціна і на інші біржові товари. А для нас як для експортера сировини – наприклад, зерна чи металу – це мінус.

Загалом, глобальне тло світової економіки зараз погіршується через низку чинників, пов’язаних із основними гравцями – Китаєм і США.  Але для України це тільки тло, а основні проблеми та можливості лежать всередині країни.

Наприклад, для нашої економіки значним мотиватором стала угода з Комітетом приватних кредиторів про реструктуризацію боргу. Також певні позитиви виникають у регіональному розвитку. Раніше вся інфраструктура, система розподілу була зав’язана на Донбас. Тепер ситуація починає змінюватись: поглиблюються зв’язки  регіонів між собою.

Очевидно, що конфлікт на Донбасі виступає значним деструктивним чинником для української економіки. Поруч з цим, світовій історії відомі приклади успішних економічних систем країн, що перебували в тривалому збройному конфлікті або під загрозою його виникнення. З яких історичних чи сучасних прикладів, на Вашу думку, нам треба брати приклад? Що варто запозичити з іноземного досвіду в цьому питанні?

Дійсно, існують країни, які зуміли налагодити ефективну економіку в умовах збройного конфлікту, але слід визнати, що такі випадки – радше винятки з правил.

Звичайно, війна має свої економічні переваги. За певних умов війна може стимулювати національну економіку: збільшення використання виробничих потужностей, зниження безробіття, та й загалом зростання патріотичних почуттів примушує людей працювати сумлінніше і за меншу платню.

thekievtimes.ua

thekievtimes.ua

Післявоєнна відбудова теж приносить свої позитиви: під час війни, як правило, знищується застаріла інфраструктура, так що без модернізації не обійтися.

Але не слід забувати, що такі позитивні ефекти для економіки — по-перше, нечисленні, а по-друге, вони спостерігаються лише у короткотривалих періодах. Тому-то так мало економічно успішних країн з довготривалими конфліктами, що відбуваються на їхній території. Багато уваги зараз приділяється Ізраїлю, який є, мабуть, найбільш красномовним прикладом. Але, на мою думку, для України було б корисно подивитись також на досвід Хорватії, яка зуміла привабити іноземні інвестиції в умовах збройного протистояння на початку 90-х років; на досвід Туреччини, у якої з одного боку – багатолітній курдський конфлікт, а з іншого  – чудово розвинена туристична галузь. Цікавим може виявитись також і досвід Південної Кореї, хоча наразі жодна з країн не змогла успішно адаптувати під себе корейські рецепти економічного зростання.

Загальновідомо, що умови ведення бізнесу є одними з ключових факторів економічного розвитку. Як Ви оцінюєте сучасний бізнес-клімат в Україні? Чи зміг бізнес відчути на собі впровадження реформ в Україні? І чи  є рівень «тінізації» української економіки індикатором ставлення бізнесу до ситуації?

Так, дійсно: хоча наша служба статистики і оцінює рівень тінізації економіки лише у 18% ВВП, але реальні показники набагато гірші. Згідно з даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі, лише протягом 2015 року рівень тінізації зріс з 42 до 47% ВВП. При цьому не варто забувати, що окремі іноземні дослідники вважають, що показник тінізації в Україні – ще вищий (до 52,8%, за середньосвітового рівня  9-18%).

Незважаючи на це, якщо поглянути на міжнародні рейтинги, наприклад, індекс легкості ведення бізнесу, то побачимо позитивну тенденцію. У 2014 році Україна займала 114 місце, у 2015 – уже 87, а на наступний рік цей показник для України становитиме 83. Це означає, що формально умови ведення бізнесу в Україні полегшуються. Питання лише, коли на це зреагують бізнесмени.

У кризовий період тінізація – це рятувальна подушка для бізнесу, яка дозволяє підприємцям залишатись на плаву і підтримувати свою конкурентоспроможність. Тому малоймовірно, що вдасться вивести економіку з тіні без зміни загальної економічної та політичної ситуації.

Які зміни, на Вашу думку, необхідні для того, щоб український бізнес почав більш вільно “дихати”? Які іноземні чи міжнародні моделі/ідеї/теорії нам варто використати, щоб покращити  ситуацію, яка існує?

Перш за все, посилення каральних, репресивних заходів не допоможе. Бізнесмени не почнуть працювати прозоро, а просто закриють свій бізнес, і сумарний ВВП (офіційний плюс тіньовий) знизиться з усіма наслідками, що звідси витікають.

Уряд декларує намір упровадити ряд заходів, які в основному стосуються зниження ставок податків, лібералізації митного контролю, автоматичного відшкодування ПДВ тощо. Ці заходи можуть стати ефективними для виводу економіки з тіні, але не варто очікувати негайного ефекту, бо за майже 25 років в Україні сформувалась специфічна ділова культура: гра в «обдури ближнього свого».

taxgroup.com.ua

taxgroup.com.ua

Крім того, жодні податкові реформи не дадуть результатів без зниження адміністративного тиску, без зменшення втручання органів контролю і без боротьби з корупцією. Тут доречно згадати досвід США, де перевірки здійснюються лише щодо 1-2% підприємств, тоді як видатки усіх підприємців суворо контролюються.

Незважаючи на окремі депресивні тенденції, усе ж можна казати, що окремі сектори чи види українського бізнесу розвиваються досить динамічно, до прикладу – IT-індустрія. Враховуючи сучасні міжнародні економічні тренди, на Вашу думку, на яких секторах та видах бізнесу роблять акцент найбільш економічно успішні держави світу і на чому можна було б зробити економічний акцент в Україні?

Багато експертів в один голос стверджують, що найбільш перспективною галуззю для України є сільське господарство. Проте у жодній з розвинених країн сільське господарство не є на сьогоднішній день «локомотивом економіки». Більше того, якщо проаналізувати структуру світового ринку сільськогосподарської продукції, то ми побачимо, що ніш для України залишилось небагато. М’ясо птиці чи свинина – монополізовані галузі, наших виробників туди просто не пустять. Велика рогата худоба – тут перспективи є, але, на жаль, саме для вирощування ВРХ в Україні природні умови не оптимальні. Молочні продукти – можна спробувати, але величезні перепони у вигляді санітарних норм. Харчова переробка теж уся намертво поділена і закріплена за кількома гігантами. І коли наші очільники говорять про розвиток сільського господарства і перехід в ньому до продукції з більшою доданою вартістю, то виникає питання: на які ринки ми плануємо цю продукцію збувати?

mors.in.ua

mors.in.ua

Відтак, аграрне виробництво чи, наприклад, військове озброєння можна  і потрібно використати в середньотривалому періоді як базу,  джерело коштів, які, у свою чергу, треба спрямувати на «підтягування» і розвиток інших, більш перспективних галузей – енергозбереження, ІТ, авіації і т.д.

Одним із найбільш чутливих індикаторів змін економічної ситуації в Україні стала зміна структури експортно-імпортних операцій. У цьому контексті йде активне обговорення виходу на нові експортні ринки. При складності потрапляння на європейські ринки з’являються новини про: зростання альтернативного експорту продукції України до Китаю, підписання Угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та Канадою, потенціал поглиблення торгівлі з Туркменістаном чи Іраном. Які у Вас міркування це все викликає?

Коли йдеться про зміну географічної структури зовнішньої торгівлі України, більшість експертів зосереджується на одному напрямку – на переорієнтації з російського на європейський ринок. При цьому на економічні міркування дуже сильно впливають політичні вподобання самого експерта. Але тут треба пам’ятати, що тенденції віддалення від Росії спостерігались і раніше, а в 2014 році просто прискорились.

Одним із провідних партнерів України на сьогодні є Китай. На жаль, товарна структура нашого експорту традиційно погана – малий асортимент здебільшого сировинних товарів. Для покращення загального експортного потенціалу цього замало.  Тому в цьому напрямку основне завдання для України – входження в нові економічні ніші, більш технологічні. Сприяти знаходженню таких ніш можуть і підписані нещодавно фітосанітарні протоколи. Також цікавим для України міг би бути проект участі у Новому шовковому шляху, але тут треба терміново підтягувати транспортну інфраструктуру.

Крім Китаю в Південно-Східній Азії цікавим для України напрямком можуть стати Японія і Південна Корея. Ясно, що тут не йдеться про експорт Україною продукції машинобудування чи високотехнологічних товарів, але це дуже хороша перспектива для нашого сільського господарства.

У Південній Америці найбільш перспективними експерти вважають ринки Перу, Колумбії і Чилі.

І ще один цікавий і досі слабо використовуваний напрям – це Африка. Українсько-африканські зв’язки унікальні, бо експортні пропозиції та імпортні запити обох сторін є взаємодоповнювальними. Україна виготовляє широкий асортимент промислової продукції, на яку в Африці є попит. Країни цього континенту не дуже вимогливі до якості і часто не можуть собі дозволити купити продукцію з розвинених країн через низькі доходи. Тому українські товари і послуги були б тут дуже доречними. Скажімо, перспективним для України є входження на ринок зернових Нігерії, на якому першої практично немає.

Протягом 2014-2015 рр. ми чули багато гучних заяв про те, що 2016 рік стане переломним для української економіки. Оцінюючи сучасний стан та перспективи, яким, на Вашу думку, може стати 2016 рік для української економіки? Якого «перелому» нам варто очікувати і від чого це буде залежати?

Я не люблю термінів «перелом» чи «прорив», бо усі вони мають травматичний присмак. Щодо прогнозів на наступний рік, то і наш уряд, і низка міжнародних організацій очікують зростання ВВП до 2% за відносно помірної інфляції.

Але важливішими за цей прогноз  є перспективи проведення податкової реформи, яку нам обіцяє уряд. Саме просування реформ у наступному році буде визначати майбутню українську модель зростання. З цієї точки зору 2016 рік обіцяє стати дійсно знаковим.

Стаття розміщена з дозволу автора та аналітичного центру Free Voice IAC

Share.

Comments are closed.