Культурна дипломатія в Монреалі: інтерв’ю з Михайлом Блехманом

0

Проект Global Ukraine розвиває нову глобальну мережу для більш системної співпраці українських лідерів з усього світу. Йдеться про створення комунікативної платформи, яка допоможе розвинути спільні нові проекти. Тому ми запускаємо серію матеріалів про новостворені пост-майданні рухи та про українських лідерів глобального масштабу, для того щоб розказати про їхні внески та про майбутні проекти на підтримку боротьби Українського народу за свободу та за європейський вектор розвитку України.

Для того, щоб зробити більш ефективним процес створення комунікаційної платформи, у інтерв’ю ми питаємо українських лідерів закордоном про їх прагнення, проекти, взаємодію з українською державою та громадянським суспільством, про інші актуальні виклики і загрози, що стоять перед усіма нами. Для кращого розуміння ситуації у Канаді ми звернулись до безперечно глобального та проактивного українця, а саме Михайла Блехмана.

blehman0209

Михайло Блехман – письменник, публіцист, перекладач, лауреат міжнародних літературних премій

GU: Пане Михайле, розкажіть, будь ласка, про себе. Яким був Ваш шлях до Монреалю?

Перебуваючи в Україні, я працював у сфері комп’ютерної лінгвістики, очолював розробку системи російсько-українського перекладу, яка згодом була запроваджена в багатьох установах, зокрема у Верховній Раді, Кабміні, багатьох банках. Про це навіть був сюжет по телебаченню. До Канади я приїхав у 1998 році, фактично 18 років уже тут. Разом з дружиною маємо невелику компанію «Лінгвістика», яка розробляла словники та програмне забезпечення для машинного перекладу. Зараз займаюся перекладом та викладаю англійську мову через Інтернет.

Також досить багато пишу: це і публіцистика, і художні твори. За публіцистичні твори був нагороджений міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф», яку нам з дружиною вручили в Посольстві України в Канаді. За збірку «Час збирати метафори» отримав літературно-мистецьку премію імені Пантелеймона Куліша. Ці нагороди засновані Міжнародною літературно-мистецькою академією України.

blehman02091

Вручення міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» в Посольстві України в Канаді

Крім того, я пишу замітки про різні події українською, англійською, російською мовами. Наприклад, на тему культурних (зокрема, про гастролі Океану Ельзи) та суспільно-історичних подій (Голодомор). Видаю літературний альманах «Порт-Фоліо», де друкуються російсько- та україномовні та письменники з різних країн світу. Україна для мене означає дуже багато, і хочеться зробити щось корисне для моєї Батьківщини.

Читайте за темою: «Окрадена земля»: відгук глядача

GU: Розкажіть, детальніше про проект «Порт-Фоліо».

Я став редактором цього проекту в 2006 році, заснований він був раніше. Спочатку надіслав одну із своїх п’єс, а потім отримав пропозицію стати редактором. Це – електронний альманах. Він був російськомовним, але зараз там публікуються твори також і українською мовою. Він абсолютно художній, видається один раз на місяць. Серед творів є поезія, проза, публіцистика. Єдиний критерій для матеріалів – щоб вони були гарно написані, цікаві та на високому рівні.

У мене є база читачів «Порт-Фоліо». Але після того, як декларував свою жорстку позицію щодо Росії, кількість читачів скоротилася. Розповім одну історію: мій друг в Санкт-Петербурзі у 2011 році опублікував одну мою книгу, приблизно у 200-х примірниках, та розповсюджував її. Але коли у 2014 р. я оголосив про моє ставлення до Росії та її агресивної політики, він спалив залишки цієї книги, настільки був зі мною не згодний. Я дуже пишаюся, що потрапив до числа людей, чиї книги палили.

Особисто для мене Росія – це бандитське угруповання, а Україна – була, є і буде. В цьому питанні я об’єктивний, оскільки якби Україна скоїла щось таке, як Росія у 2014 році, то моє сприйняття було б таке саме.

GU: Чи ведете Ви щось на кшталт блогу? Яка його тематика?

Я дуже обережно ставлюся до системних мереж через брак часу. Колись писав на сайті проза.ру. У мене є блог, його час від часу поповнюю. Він не дуже користується популярністю, «Порт-Фоліо» в цьому випадку – значно краще. Однією з останніх моїх заміток до блогу був відгук на фільм «Ху із містер Путін?». Моя старша дочка є активним волонтером у США – її блог дуже популярний у світі, його читають мільйони.

GU: Ви живете в Монреалі. Там велика активність української діаспори? Чи маєте Ви в Монреалі однодумців, літераторів, митців?

Монреаль, це, звичайно, не Бангладеш, де майже немає українців, але й не Торонто, де українська громада набагато більша, ніж у нас. Але вона є, і досить активна. Наприклад, у вересні ми організували конференцію в Університеті «Конкордія» в Монреалі, на неї прийшло понад 100 осіб. Також ми відкрили Літературну студію, яку спочатку відвідували мало людей, близько чотирьох, потім збільшилося до 10. Сподіваюсь, кількість буде зростати. Діє також Українське Національне Об’єднання (в її приміщенні є студія), там показують спектаклі.

blehman02092

Конференція в Університеті «Конкордія», Монреаль

Варто зазначити, що канадські українці 2-3 генерації і нинішні – це різні люди. Перші – менше перейняті інформацію про реальний стан подій в Україні, більшість дуже оптимістична. Їм вдалося зберегти українську мову, за це їм велика дяка. Так що громада є, невелика, але є, і досить таки потужна, я б сказав.

GU: А чи відчули Ви якісь зміни щодо діяльності до та після Майдану? Чи привів Майдан до активізації діаспори, розбудив хвилю патріотизму?

У 2014 році, на День незалежності України, у нас була демонстрація в центрі міста з українськими прапорами, у вишиванках. Переважно брали участь молоді люди. На концерті «Океану Ельзи» був вщент заповнений величезний зал, теж була переважно молодь. Перед концертом зненацька підвівся хтось і заспівав гімн України. Слідом ми всі підвелися – це було проста фантастично, це забути абсолютно не можливо: всі співають, величезний зал, тисячі!

blehman02093

Демонстрація до Дня Незалежності України у Монреалі, серпень 2014 року

Я вважаю, що дуже багато змінилося, розумію, що очікування величезні, читаємо кожного дня інформацію, дивимось телебачення. Можливо, хотілося б, щоб і президент був налаштований більш проукраїнськи, але політика – це складна річ.

Після Майдану ситуація, безумовно, змінилася. Багато людей стали пишатися тим, що вони є українцями. Українець – це той, хто себе таким вважає. Особисто, я вважаю себе українцем.

GU: А Ви завжди вважали себе українцем?

Не просто завжди. Напівжартуючи, можу сказати, що ще не народився – а вже таким себе вважав. Я народився у Харкові, мій тато – з Луганська, а мама – з Харкова В дитинстві, коли ми жили в Козельщині Полтавської області, у мене була няня Надя, з якою я розмовляв українською мовою. Пригадую, як мені було 11 років і читав репортажі в «Комсомольській правді» про Спартакіади народів СРСР. Я дивлюсь, як виступили українці, читаю слово «Україна», і таке воно мені ніжно-блакитне… Так що це було, є і буде до віку. Навчити людину любові до Батьківщини – неможливо, це або є всередині, або немає. А в мене воно є.

GU: Але ж «Порт-Фоліо» друкує російську літературу?

Там є російська література та українська. Річ у тім, що сучасна Росія, з одного боку, і російська література, з іншого, не мають між собою нічого спільного взагалі. Їхній президент розмовляє псевдомовою, яка не є мовою великої російської літератури. От в Україні є і російські, і українські митці, вони чудово разом вживаються і ніхто не говорить про «звільнення Криму», як мовить товариш Путін, та про «громадянську війну на Донбасі». А це – через високий інтелектуальний рівень, мені так здається.

GU: Як Ви бачите події в Україні на відстані? Ви не розчаровані? Цього разу у українців щось вийде чи шанс буде знову втрачений?

Багато людей розуміють, що постійно бути в стані ейфорії неможливо, це – як алкогольне запаморочення. Ейфорія – це таке, що минає, і після неї потрібно просто працювати. Я сказав би, що шанс першого Майдану був до певної міри втраченим, але, з іншого боку, він дав поштовх до другого Майдану, і я абсолютно оптимістично налаштований, бачу зміни, хоча вважаю, що у владі повинно було бути набагато більше людей з Майдану. На посадах мають бути люди з відповідним досвідом та освітою (бажано закордонною). В цьому сенсі Україна, безумовно, поки що програє.

Але з іншого боку – дуже багато позитивних змін. Я спілкуюся з приятелями з України, вони налаштовані оптимістично. Українська вдача – це спочатку вгору, потім вниз, знову вгору і знову вниз. От якщо українці не дадуть собі впасти, а спокійно працюватимуть кожного дня і казатимуть самі собі «сьогодні все буде нормально», думаю, все і буде нормально.

GU: А які відносини з Вашими колегами, друзями, співробітниками-росіянами – чи вони помінялися, після того як почалась війна на Донбасі? Чи були в Вас втрачені друзі?

Так, безумовно. Але здебільшого люди залишились, і в мене в Росії є чудові друзі. Я не сприймаю їх як членів бандитського угруповання, вони для мене – нормальні люди. Один мій дуже гарний знайомий з Санкт–Петербургу каже, що не те що не дивиться російського телебачення, а й узагалі немає телевізора. Отже, знайомі здебільшого залишились, тому що все ж таки вони адекватні, читають книги. Проте деякі пішли. Один навіть писав мені «Вы исчадье ада».

GU: А в Канаді яке сприйняття конфлікту? Який баланс позицій: переважно проукраїнські чи 50 на 50?

Більшість канадців не знають про ситуацію. У нас не дуже багато тут інформації по телебаченню, ми отримуємо нашу інформацію з канадського центрального канал CBC (Canadian Broadcasting Corporation). Там дуже мало розповідають про Україну, здебільшого це рухомий рядок і глядач навіть не встигає прочитати. Коли були танки на Донбасі, то це показували, але люди не були в змозі розібратися та зрозуміти ситуацію. Проте, загалом населення налаштоване нормально.

 GU: Здебільшого як?

Адекватно, не агресивно. Канада – це країна спокійна, інтелігентна, адекватних людей у нас – переважна більшість.

GU: А як Ви бачите роль мистецтва, митців у цих процесах реформування, трансформації пост-майданної країни? Що важливіше культурний чи економічний прорив?

Мій друг і однодумець Анатолій Лисенко, з яким ми організували конференцію в Університеті «Конкордія», каже: «Бачите, все ж таки політика більш цікава і більш важлива для людей, ніж література». А я вважаю, що на першому місці в житті стоїть культура. Якби не було цієї абсолютно феноменальної сучасної української літератури, люди не вийшли б на Майдан. Культура – це первинне, воно все вирішує. Якщо людина не культурна, то вона дозволяє всілякій псевдоінформації залізти собі у мозок. Тоді для псевдокультури уже немає бар’єрів. Це те, на що перетворилася маса росіян. В українців цього не буде.

Нашій культурі – сотні років. Загалом, навіть перший твір сучасною українською мовою – «Енеїда» Івана Котляревського – вийшов раніше, ніж перший твір сучасною російською. Ось яскравий приклад: в книзі «Чорний ворон» Василя Шкляра герой-отаман возить у себе в торбині збірку Лесі Українки.

Моя думка: на першому місці – культура, на другому – культура, на третьому – культура, а потім – все інше; воно, так би мовити, витікає з культури. Роль митців в сучасному українському житті – просто надзвичайна. Сучасні українські книжки – це здебільшого роботи дуже високого рівня, блискучі твори, це література світового ґатунку, і я пишаюся цим. Тому нам не страшні падіння, бо наша культура переможе. 

GU: Які ваші проекти на майбутній період?

Зараз я пишу роман російською мовою. Два моїх романи перекладають українською мовою, я б хотів надрукувати їх в Україні. Дуже хотів би, щоб у нас розвивалась наша літературна студія і щоб люди залучалися до цього. Плекаю надію організувати в Монреалі конференцію українських письменників з усього світу, щоб почути в Канаді сучасне українське слово і показати гостям Канаду. Безумовно, я б був дуже радий принести також користь проекту Global Ukraine News. GU

Розмовляла Віолета Москалу
Головний редактор Global Ukraine News

Share.

Comments are closed.