facebooktwittergoogle_pluslinkedinyoutube

Тим часом в Україні війна – в самому розпалі, хоча вся увага прикута до подій в Сирії

Джерело: Atlantico
Переклала: Вікторія Лобунець

Сіріль Бре – держслужбовець вищого рангу та викладач університету, навчався у Вищій школі, Інституті політичних досліджень в Парижі, був слухачем військового коледжу IHEDN. Викладав у Вищій школі, в Нью-Йоркському та Московському університетах, в Політехнічній школі, на даний час викладає в Інституті політехнічних досліджень. Разом із Флораном Пармантьє створив блог Eurasia Prospective.

Останнім часом у французьких ЗМІ та в промовах французьких і навіть європейських політиків тема конфлікту в Україні не підіймається. Однак війна продовжується і однозначно триватиме ще довго.

Атлантіко: Останнім часом у французьких ЗМІ та в промовах французьких і навіть європейських політиків не підіймається тема конфлікту в Україні. Чи означає це те, що настав мир?

Сіріль Бре: Те, що європейські ЗМІ останнім часом мовчать щодо конфлікту в Україні, не повинно вводити нас в оману: суттєвого зниження напруги, яка тривала з моменту укладення Мінського договору в лютому, не спостерігається. Конфліктна ситуація залишається хоч і не такою складною, як влітку 2014, але обидва боки фронту систематично порушують домовленість про припинення вогню. Бойові дії насправді не зупинялись.

Місяцями увага Європи була прикута до подій на сході України. Як можна пояснити теперішнє зниження зацікавленості Франції та Європи конфліктом в Україні?

Першопричиною того, що європейські медіа та політики приділяють менше уваги українській кризі, є порушення міжнародного правопорядку: світову політичну арену повністю поглинув сирійський конфлікт.

Друга причина пов’язана з розвитком відносин між Росією та потужними державами Заходу. Промова Путіна 28 вересня 2015 р. в Генеральній асамблеї ООН дала змогу по-новому оцінити геополітичне положення Росії та її зв’язок із медіа. Російська Федерація пустила в хід нову приманку, а саме те, що припинивши бути основною політичною загрозою для Європи, вона може стати реальним союзником у боротьбі проти джихадизму.

І останньою причиною послаблення уваги до України є проблеми місцевого управління. Дійсно, внутрішні незгоди влади в Києві перешкоджають європейцям надавати їй підтримку. Уряду Арсенія Яценюка і адміністрації Петра Порошенка важко вдається залучити Парламент до виконання внутрішнього і установчого аспектів Мінських угод. Сепаратисти припинили атаку, здобувши обіцянку провести масштабну реформу, яка гарантуватиме деякі права мовним меншинам й певний рівень адміністративної автономії східним областям. Однак адміністративна реформа так і не була проведена. Як наслідок, настрої Європи, яка забезпечувала Україну підтримкою в період кризи, стали більш стриманими і критичними. Втім, минулого тижня делегація найвпливовіших європейських дипломатів прибула до України з метою переконати президента Порошенка в необхідності провести ряд внутрішніх реформ.

Яке співвідношення сил спостерігається тепер на полі бою?

Українські війська переживають не найкращі часи. Армія України слабка і дезорганізована, основною її турботою є захист суверенітету держави. Нагадую, що перед перемогою Порошенка на виборах в травні українська армія не була здатною утримати та відвоювати області, за які боролися сепаратисти. Вона зовсім безсила. В Росії ж ситуація цілком протилежна, адже війська, які ведуть бої з українцями, опираються на потужну воєнну базу. Склад цих військ важко описати, це поєднання ополчення, спеціальних російських підрозділів та найманих солдатів.

За яким сценарієм розвиватиметься конфлікт на сході України?

Судячи з усього ситуація тільки погіршиться. Після розпаду СРСР в 1991 Російська Федерація та її сусіди були втягнуті в довгострокові заморожені конфлікти, такі як у випадках з Трансністрією, Молдовою, на Кавказі, в Південній Осетії, де в 2008 протистояння вибухнуло з новою силою, а також в конфлікт між Вірменією, яку підтримувала Росія, та Азербайджаном. Протистояння в Україні розвивається за тим же сценарієм. Воно може набути постійного характеру і тоді геополітичне напруження повертатиметься і не матиме жодного вирішення. Можна припустити, що в інтересах Росії – сусідство з Україною, яку послабить постійна прихована війна в східних регіонах. Оскільки війська НАТО не можуть і не повинні вступати в конфлікт, ситуація однозначно буде погіршуватися протягом довгих років і, можливо, навіть цілого десятиліття.

Українці ж зацікавлені у відновленні свого суверенітету. Однак, київська влада, на мій погляд, усвідомлює обмежені можливості своєї армії і сучасну ситуацію, яка свідчить про те, що Крим втрачений для неї ще надовго.

Поділитись

Коментарі закріті