Чи чиста наша совість перед Небесною Сотнею?

0

Два роки минуло після безжальних розстрілів на вулиці Інститутській, коли Небесна Сотня освятила своєю жертвою майбутнє нашої країни. З того часу в свідомості кожного з нас жертви Майдану закарбувалися як символ нової України, жертовності народу та нескореної, незламної волі до кращого життя. Щороку 18-20 лютого в усіх містах України проводяться жалобні заходи, відправляються молебні, пригадується кожен сміливець, хто не побоявся кинути виклик системі. Та чи все ми робимо для того, щоб пам’ять про Небесну Сотню була вічною, для того, щоб нікому й ніколи не захотілося повторити дій Януковича? На це питання немає однозначної відповіді. І в першу чергу через багатошаровість всієї ситуації та необхідність акумуляції спільних зусиль: як громадянського суспільства, так і владних інституцій.

Народні зусилля для увіковічення Небесної Сотні

Поховавши Героїв, народ не дозволив забути їхній подвиг. Громадські організації та активісти висували пропозиції до місцевої влади, щоб увіковічнити подвиг Небесної Сотні у назвах вулиць, скверів, побудові меморіальних пам’ятників та у проведенні виставок.

Під час Майдану було створено масу унікальних, креативних творчих робіт: намальовані на дошках ікони, розфарбовані міліцейські щити, прапори, каски та плакати, які висіли на недомонтованій «йолці» – все це неоціненні артефакти, які хоч і можуть здатися дрібницями, проте саме вони і формували дух та характер революції. Разом з шматками бруківки, поплавленим від вогню пластиком, носилками, які використовували для транспортації поранених, катапультою, обгорілими шинами це стало основою для багатьох виставок.

Зокрема, однією з перших ініціатив був «Музей Свободи / Музей Майдану», який почав своє існування в січні 2014 року після подій на вулиці Грушевського. Зараз цей проект зберігає понад півтори тисячі артефактів і музеєфікованих пам’ятників. А першою стала виставка львівського художника Влодка Кауфмана «Свобода», яка об’єднала велику кількість артефактів, серед яких цікавими є дорожні знаки, які пробиті кулями і велика колекція відео та аудіо матеріалів про Майдан.

nbs

Іншим заходом була виставка «Майдан, свобода, мистецтво», яка відбулася в листопаді 2014-січні 2015 року в приміщенні «Музею Івана Гончара» в Києві, яка зосереджувалася на «мистецьких» творіннях під час Майдану.

Серед виставок, які відбулися в різних куточках України варто відзначити: тернопільську виставку «Тут запеклась кров мого народу», фотовиставку у Львові «Український Майдан: боротьба, надії, перспективи», виставку в Українському домі у Києві. Почасту виставки відбувалися і закордоном за активної участі української діаспори.

Щодо побудови пам’ятників, то цю ініціативу підхопили чимало міст: імпровізований пам’ятник був створений у Дніпропетровську; у містечку Самбір на Львівщині відкрили пам’ятник героям Небесної Сотні у вигляді триметрової гранітної плити з Архангелом Михаїлом й іменами загиблих; в Комінтернівське (Одеська область) відкрили пам’ятник Героям Майдану з ангелом і ступенями в небо; у Києві біля Оболонської райради було встановлено пам’ятник загиблим на Майдані жителям району. Звичайно, навіть під час відкриття монументів не обходилося без труднощів: зокрема, в Одесі під час відкриття пам’ятника  Небесній Сотні відбулися сутички і, хоча, вони швидко припинилися, але все ж прикре враження залишилося.

nbs1

Пам’ятний знак героям Небесної Сотні в Одесі

Часто має місце перейменування навчальних закладів на честь Героїв (наприклад, школа, де навчався Назар Войтович у с. Травневому тепер носить його ім’я) або формування імпровізованого місця поминання (зокрема, в ЛНУ ім.. Івана Франка відкрито меморіальну аудиторію Костенко Ігоря, який загинув на Майдані).

Перейменовували і вулиці на честь Небесної Сотні. Наприклад, міська рада Луцька назвала площу біля місцевого РАЦСу на честь Героїв Майдану; Кіровоградська міська рада на позачерговій сесії перейменувала центральну площу міста з Кірова на Героїв Майдану; у Тернополі головну площу міста назвали площею Героїв Майдану і на ній невдовзі встановлять пам’ятник героям Небесної Сотні; у Дніпропетровську площа ім. Леніна була перейменована в площу Героїв Майдану, проте спеціально виготовлені таблиці були наступного дня зірвані невідомими, які ще неповністю усвідомили необхідність змін.

Хто і як вставляє палки в колеса народним ініціативам?

Не зважаючи на високий рівень громадської активності та свідомості, частими є заяви активістів щодо певної байдужості влади до вшанування полеглих героїв, зокрема у столиці. Наприклад, кілька тижнів тому активісти написали звернення до мера Києва Віталія Кличка щодо відведення земельної ділянки на Алеї Героїв Небесної Сотні, 3-5 (Інститутська, 3-5) в м. Києві для будівництва Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. Нагадаємо, що ця ініціатива була підтримана як Президентом України, так і Кабміном, хоча місцева влада цей процес, чомусь, затягує та гальмує. Майбутній меморіально-музейний комплекс має стати унікальним для України відкритим громадським простором, що не лише зберігатиме пам’ять, а й об’єднуватиме людей у прагненні до свободи і утвердження демократичних цінностей.

«Події Революції гідності самі визначили єдине місце, де можуть бути зведені Меморіал Героїв Небесної Сотні та Музей – ділянка на Алеї Героїв Небесної Сотні (Інститутській), 3-5. Так само це місце сприймають нині й кияни, і гості міста, і міжнародна спільнота. Результати міжнародного конкурсу «Територія гідності», що відбувся з ініціативи КМДА, підтвердили це: адже більшість учасників бачили майбутній меморіально-музейний комплекс саме тут. Відтак, вважаємо за необхідне наголосити на музейному призначенні цього майданчика і звертаємося до Вас з проханням невідкладно вирішити питання відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування музейного комплексу на Алеї Героїв Небесної Сотні, 3–5, у Печерському районі, що зареєстрована на праві комунальної власності за Київською міською радою» – зазначають у своєму зверненні активісти.

nbs2

Була також і ініціатива архітекторів, щодо перетворення Хрещатика у пішохідну зону, реконструювати його та встановити пам’ятник героям Небесної Сотні – проте цього також не було зроблено. На думку багатьох активістів, байдужість влади до меморіалів пов’язана з тим, що у керівних органах досі сидять ті, хто пов’язаний з злочинним режимом Януковича та старою системою, а тому небажання вшановувати Небесну Сотню та саботування ініціатив – цілком зрозумілі. Адже, розстріли на Майдані стали переломним моментом, який засвідчив не просто звірства старої системи, але й необхідність її тотальної заміни, перезавантаження усіх владних структур. То ж хіба можуть ті, хто належав до старої системи, а зараз «перефарбувалися» в нові політичні кольори, вшановувати Героїв Небесної Сотні? Відповідь на це питання є очевидною для всіх.

Не можна не згадати і про ініціативу Сквер Небесної Сотні, який розташувався на місці стихійного звалища у середмісті Києва на вулиці Михайлівській 24-26, між Михайлівською площею та Майданом. Реалізований цей проект був силами спільноти: люди самі розчищали територію та озеленювали її. Проте труднощі на цьому не закінчилися: ділянка, на якій знаходиться сквер все ще перебуває у приватній власності, в яку була передана незаконно ще за Леоніда Черновецького. Була створена петиція щодо повернення скверу киянам. На сайті Київської міської ради, зазначається, що Віталій Кличко доручив постійній комісії Київради з питань містобудування, архітектури та землекористування, а також постійній комісії Київради з питань екологічної політики розглянути електронну петицію в установленому порядку згідно з рішенням Київської міської ради № 103/2006. Проте більш конкретної інформації на сайті Київради – немає.

nbs3

Сквер Небесної сотні, м. Київ

Та такого роду труднощі є не лише в столиці: в Черкасах також ніяк не визначаться з місцем, де повинен бут розташований меморіал Небесній Сотні. Здається, ОДА та міська рада Черкас виявилися не в змозі спільно об’єднати зусилля: їм вдалося лише взаємно звинувачувати одне одного в відсутності прогресу.

Замість висновків

Чи можемо ми понадіятися на владу в питанні нашої національної свідомості, пам’яті? Відповідь на це питання повинен дати собі кожен самостійно. Але разом з тим, заради справедливості варто запитати себе: а що кожен з нас робить не тільки для збереження пам’яті полеглих на Майдані, а й для того, щоб ці жертви не були марними ?

Мотивувати політиків до дій – лише половина справи. Для прогресу країни варто змінитися самому: перестати проявляти конформізм, там де його бути не може і не повинно, викорінити побутову корупцію, поважати себе і своїх оточуючих, разом змінювати свою країну на краще щоденними кропіткими зусиллями. Лише тоді жертви Майдану не будуть марними, лише тоді всі увіковічення у пам’ятниках і скверах матимуть зміст, адже, як йдеться в відомій пісні: «Так дивляться з темних небес, загиблі поети й герої, всі ті що життя віддали за майбутнє твоє».

Меморіали та назви вулиць важливі для історії, для наступних поколінь та їхньої оцінки сучасних подій, але для нового життя – важливі дії, а не лише хитання головою, критика політиків та пости в соцмережах.

Share.

Comments are closed.