Народна дипломатія в КНР: інтерв’ю з Катериною Кардаш та Оксаною Смолійчук

0

Проект Global Ukraine News розвиває нову глобальну мережу для більш системної співпраці українських лідерів з усього світу. Йдеться про створення комунікативної платформи, яка допоможе розвинути нові спільні проекти. Рубрика Global Ukrainians розповідає про новостворені пост-майданні рухи та про українських лідерів глобального масштабу, їхні внески та майбутні проекти на підтримку боротьби Українського народу за свободу та за європейський вектор розвитку України. Для кращого розуміння ситуації у Китаї, ми звернулись до глобальних та проактивних українок – Катерини Кардаш та Оксани Смолійчук.

GU: Катерино, Оксано, розкажіть, будь ласка, про себе. Як Ви потрапили до Гонконгу?

ndknr

Катерина Кардаш, активістка української діаспори Гонконгу

Катерина: Родом я з Києва. В Гонконзі проживаю з вересня минулого року. В Україні вчилася за спеціальністю «міжнародний бізнес» в Інституті Міжнародних Відносин, після того працювала за фахом в різних компаніях, посольстві та у держаних установах (в міжнародній юридичній компанії Інтегрітес, в Посольстві США в Україні, в Твіннинг Проекті Євроделегації у Міністерстві Інфраструктури). У 2014 році навчалася та працювала у Вірменії та Грузії за програмою Єврокомісії – Магістерська програма в галузі прав людини. Там зацікавилася гендерними проблемами.

Згодом мені запропонували досліджувати в Гонконгському університеті гендерну політику та права людини, тому й переїхала сюди. Зараз навчаюся в аспірантурі та працюю в міжнародній компанії. За цей час познайомилася з багатьма українцями. Мені дуже пощастило – приїхала в Гонконг, коли тут вже була створена громада. Намагаюся брати активну участь у проукраїнській діяльності, долучати інших українців. Навіть на роботі зустріла двох українців, які не знали про нашу громаду.

ndknr1

Оксана Смолійчук, активістка української діаспори Гонконгу

Оксана: А я родом з міста Славута Хмельницької області, закінчила Київський Національний Економічний Університет. Під час навчання працювала в студентській організації АIESEC і продовжила працювати в цій організації закордоном, в Словенії. Там працювала один рік, потім провела чотири роки в країнах Бенілюксу, працюючи в Nike, DHL та Shell. Сім з половиною років тому я приїхала до Гонконгу, де працювала і в відділенні Світового банку, і у хімічній міжнародній компанії. Останні два роки знаходжуся в декретній відпустці.

GU: Що змінилося в діяльності Вашої громади після Майдану?

Оксана: Коли я приїхала в Гонконг сім років тому, тут функціонував російський клуб, який об’єднував усіх вихідців з пострадянських територій. Української громади не існувало взагалі.

Після Майдану прийшло розуміння необхідності діяти. Але самій починати було страшно. Та якось я побачила замітку в головній англомовній гонконгській газеті, що українці Гонконгу влаштовують акцію на підтримку України. Я навіть не сподівалась, що тут є ще українці і відразу приєдналась. Першою акцією громади (організованою стихійно, через Фейсбук) стало написання листа до російського консула з приводу Криму. Ми пікетували з прапорами, плакатами. Так все й почалося. Після цього були ще акції. Навіть проводили символічні президентські вибори (в справжніх участь взяти не могли через відсутність інституційної можливості). Остання акція – на підтримку Надії Савченко.

Коли розпочалась війна на Сході України – почали збирати допомогу армії. У нас була одна дуже велика подія – концерт оперних співаків, організований за сприяння українського інвестора. Це була відкрита подія, прийшло дуже багато людей, в основному українці, але були й китайці, американці. Захід пройшов вдало. Гроші, які зібрали з кількох акцій, витратили на потреби нашої армії – сума склала сто п’ятдесят тисяч гонконгських доларів або приблизно п’ятнадцять тисяч євро. Ми вирішили використати ту стратегічну позицію, що ми знаходимось в Китаї і можемо замовити ту ж амуніцію та військовий одяг за набагато меншою ціною, ніж це було б зроблено в Україні.

Крім цих проектів, маємо й дрібніші ініціативи: збір одягу для дітей-переселенців, акції для залучення коштів на допомогу сиротинцям.

ndknr2

Активісти української діаспори Гонконгу

Не забуваємо і про культурну сферу – проводимо заходи на українські свята, зокрема на День незалежності. Влаштовуємо й Шевченківські вечори та марші вишиванок.

Катерина: В культурній сфері намагаємося «українізувати» різні заходи. Наприклад, минулого року ми проводили Хелоуїн в стилі «Вій». У нас були мавки, дядьки, українські герої казок. На Різдво підготували театральну виставу Вертеп з костюмами, з історією з Біблії, з українськими стравами. До речі, в Гонконзі є два українські ресторани – «Іван козак» та «Дача». Тому якщо хтось сумує за борщем чи за українською кухнею – можна замовляти навіть додому.

В часи революції 2013-2014 рр. я створила волонтерський рух, який називається «Розумна лікарня». Згодом ми його перекваліфікували в благодійну організацію «Ми діти України», що працює й досі. За рік ми влаштували чимало різних заходів, більшість – в Україні. Проводили аукціони в Мистецькому Арсеналі, де продавали картини художників та дітей з ОХМАДИТу, які малювали майбутнє лікарні. Разом з ЮНІСЕФ провели акцію, на якій з пазлів за півгодини діти склали карту України з Кримом. Дванадцять каналів освітлювали подію. Це був символічний виклик новому президенту – як швидко він зможе зібрати Україну, якщо діти зробили це за тридцять хвилин. Після того було ще чимало акцій для дітей зі Сходу. Останній захід відбувся в ОХМАДИТі для дітлахів, хворих на рак. Ми запросили українських дизайнерів і зробили фотосесію.

ndknr3

ndknr4

ndknr5

Спільна акція ЮНІСЕФ та діаспори Гонконгу

З Оксаною ми ініціювали створення електронної бібліотеки українських книжок, бо дуже багато дітей, народжених в Гонконзі в українських сім’ях, потребують навичок спілкування нашою мовою.

GU: Який напрям народної дипломатії є найбільш розвиненим в Вашій спільноті?

Катерина: Для мене найбільш цікаво – розвивати культурну дипломатію. Коли я приїхала на навчання в Гонконгський Університет, то тут вже був запланований великий студентський фестиваль, на відкритті якого мені дозволили виступити з українським танцем. Ми з групою місцевих студентів вдягли вишиванки і відкривали фестиваль запальним танком.

GU: А скільки людей у Вашій спільноті?

Оксана: Загалом в громаді – шістдесят активних учасників, але номінально в групі десь двісті учасників. Організація офіційно зареєстрована і п’ятеро осіб є в її керівній раді.

GU: Який найбільш яскравий захід був проведений Вашою спільнотою в Гонконзі?

Оксана: Український концерт! Він залишив дуже яскраве враження. Чесно кажучи, всі наші патріотичні акції – яскраві. Треба було бачити, як люди підіймалися на протести, як ми стояли посеред Гонконгу і скандували: «Героям слава!», а китайці на нас дивилися, вражені і захоплені…

Кожна подія, яка організовується, йде від серця. У нас громада молода – їй всього два роки. Вертикальної структури, по суті, як і програми на рік – немає. Але мені це подобається, тому що все робиться щиро, з азартом і натхненням.

Катерина: Додам, що я спілкувалася з багатьма іншими ком’юніті в Гонконзі. Найбільша з груп – французи. Їх десь шістнадцять тисяч. І коли я розповідаю про наші події, про відносини в громаді, вони навіть не можуть уявити, що шістдесят людей можуть робити такі великі івенти – влаштувати концерт, організувати політичні акції.

GU: А скільки людей було в російському клубі?

Катерина: Я спілкуюся з керівниками клубу, їх приблизно декілька тисяч, але в них не відбувається таких івентів, як у нас. Вони більш структуровані, але і менш душевні, це я можу точно сказати.

GU: А на покази Вашого кіноклубу приходять лише українці?

Катерина: В багатьох – змішані сім’ї. Тому ми спілкуємося, звичайно, українською мовою і дивимось фільми українською. Але й російська звучить іноді. До речі, минулого року у великих кінозалах Гонконгу, де проходив перегляд «Зоряних війн», під час комерційного фестивалю, показували і наші два українські фільми – Плем’я і Майдан. Ми про це дізналися лише з афіш, і встигли сходити. Цього року на фестивалі буде литовський фільм, але про наш Маріуполь.

GU: Які у Вас плани на майбутнє, які пріоритетні напрями будете розвивати?

Катерина: Дуже важко відповісти на це питання, тому що в нашій громаді зараз думки розділилися. Одні пропонують: «розвивати більше культурні проекти, не чіпати політику», а друга частина каже: «ми не можемо стояти осторонь, ми обов’язково маємо інформувати про свою думку і якось долучатися». Ми прислухаємося до кожного, тому будемо діяти за ситуацією.

Оксана: Справа в тому, що у нас немає ніяких формальностей. Минулого року виникла ідея створити календар подій, але люди були проти, боялися, якщо почати планувати, то зведеться до того, що діяльність буде лише «для галочки».

ugpugp1

ndknr7

Фото з івентів української діаспори Гонконгу

Тому й надалі, по можливості робитимемо демонстрації, акції, івенти. Так само будемо продовжувати розвивати культурну частину.

GU: А хтось заважає Вашій діяльності?

Катерина: Трохи гальмує процес місцеве законодавство. Наприклад, в Китаї, щоб організувати протест, треба подавати письмовий запит за тиждень. Ми хотіли провести акцію на підтримку Надії Савченко, а до 9 березня залишалося три дні. Не було шансів отримати погодження, тому нам довелось зменшити масштаб акції, щоб дозвіл був не потрібен.

GU: Що можете сказати про російську пропаганду в Китаї?

Оксана: Я недавно читала статтю на російському ресурсі про те, що Надія Савченко, коли ще була активним членом української армії, брала полонених і торгувала їхніми органами. Це взагалі в жодні рамки не вписується! І іноземці, з якими я спілкуюся, кажуть, що ця інформація – абсолютно нелогічна. Але подібна інформація поширюється і робить свою негативну справу. Тому ми як можемо, намагаємося з нею боротися.

GU: Ви співпрацюєте з Посольством України в КНР?

Катерина: Ми б хотіли, щоб був якийсь дипломатичний осередок в Гонконзі, допомога чи канал зв’язку. Хто живе тут довго, то зазначають, що відсутність консульства заважає розвитку економічному, культурному та політичному співробітництву.

Оксана: Ми розуміємо, що для невеликої громади відкриття консульства – економічно не рентабельно. Але нам дуже складно без дипустанови: документи, візи – все треба робити через Пекін. В принципі, люди з дипкорпусу – дружелюбні, вони все роблять, що від них залежить. Якщо і є перепони, то мені здається що не вони їх створюють. Проблема, як ми наголошували, у законодавстві. Головне наше побажання – це можливість оформлювати документи дистанційно, поштою. Тому що для особистої поїздки в Пекін (що наразі – обов’язково) нам потрібна окрема віза і переліт займає 4 години.

GU: Чи є у Вас плани на розвиток бізнес-дипломатії?

Катерина: Я зараз роблю дослідження, де порівнюю Екосистему Стартапів в Гонконзі та Україні. Мене часто питали чи є в мене знайомі пов’язані з інформаційними технологіями, які б хотіли переїхати сюди, отримати роботу. Я почала публікувати досить багато статей в українських електронних виданнях, в яких розповідала, які саме девелопери потрібні. Так само почала спілкуватися зі знайомими в Україні, які б хотіли зараз переїхати кудись, де вони б змогли  працювати, надавати консультації. З часом, я відкрила сторінку в інтернеті для тих, хто хотів би приїхати сюди на навчання, тому що Гонконг дуже зацікавлений в іноземних студентах та працівниках.

Були ще випадки, коли знайомі, які працюють в експорті тa імпорті, присилали мені бізнес проекти, які я презентувала тут різним компаніям. У Гонконгу багато Експо виставок, десь три місяці тому ми зустрічалися громадою з Янікою Мерило. Вона приїжджала з неофіційним візитом, обіцяла допомогти започаткувати певні бізнес стосунки.

GU: А чи є потенціал у науковій співпраці?

Катерина: Гонконг вкладає великі кошти у наукові розробки, тому потенційно, співпраця є можливою. Але до цього часу ніхто, я думаю, не звертався до України щодо обміну професіоналами.

GU: Яка Ваша оцінка розвитку подій в Україні на відстані?

Оксана: Думаю, інформація усюди та сама, різниця у тому, під яким кутом дивитись. В економічній сфері, ми піднялись в рейтингу Світового банку по легкості ведення бізнесу з 87 на 83 місце. Є реальний прогрес і на газовому ринку – ми відмовилися від загальних широких субсидій, наблизилися до ринкових цін на газ і перевели фокус на цільові субсидії для малозабезпечених. Світ це вважає дуже прогресивним. Я знаю, українцям важко, але якщо ми хочемо мати ринкову економіку, то не можемо постійно триматися за милиці державних субсидій.

Але більшість з тих реформ, які повинні бути зроблені – не зроблені, і велика їх частка в сфері боротьби з корупцією, люстрації, зміни судової системи. Здається, що там абсолютно результатів немає. Тому гальмується і загальний подальший розвиток держави. Але маємо надію на кращі зміни. GU

Share.

Comments are closed.