facebooktwittergoogle_pluslinkedinyoutube

Народна дипломатія в Португалії: інтерв’ю з Соломією Горбаль та Тетяною Франчук

Проект Global Ukraine News розвиває нову глобальну мережу для більш системної співпраці українських лідерів з усього світу. Йдеться про створення комунікативної платформи, яка допоможе розвинути нові спільні проекти. Рубрика Global Ukrainians розповідає про новостворені пост-майданні рухи та українських лідерів глобального масштабу, їхні внески та майбутні проекти на підтримку боротьби Українського народу за свободу та за європейський вектор розвитку України. Для кращого розуміння ситуації у Португалії, ми звернулись до глобальних та проактивних українок – Соломії Горбаль та Тетяни Франчук.

GU: Тетяно, Соломіє, розкажіть, будь ласка, про себе.

ndpi

Соломія Горбаль, активістка української діаспори в Португалії

Соломія: Я родом з Львівської області, приїхала в Португалію до батьків, коли мені було десять років. Зараз мені – двадцять один, я закінчую курс антропології в Лісабонському університеті. В містечку, де я проживаю – не дуже багато українців. Воно не надто далеко від Лісабона. Але в Лісабоні є близько десяти тисяч наших співвітчизників.

Я відчуваю себе українкою, хоч і в ранньому віці поїхала з України. В моєму випадку все залежить від виховання: головне, щоб батьки навчили дітей бути українцями. Люди мого віку так само ходять на мітинги та підтримують Україну – вони стали португальцями, але не забули, що вони – українці, вони нагадують про це своїм друзям і всім навкруги.

Тетяна: Родом я з Києва. У мене була досить успішна кар’єра в Україні: працювала в сфері маркетингу, в піарі, була рік головою піар комітету в Європейській бізнес асоціації. Португалію відвідувала час від часу протягом 3-х років, а потім вийшла тут заміж. Через участь в Революції гідності було дуже важко прийняти рішення про переїзд, проте, побувавши в Португалії та познайомившись з діаспорою, зрозуміла, що можу бути корисна тут.

ndpi1

Тетяна Франчук, активістка української діаспори в Португалії

Після переїзду мене одразу закрутило у вир подій: саме в цей час створювалася спільнота української молоді, а оскільки я мала досвід роботи з волонтерськими проектами, то почала координувати її дії. Також контактувала з Посольством, щоб допомогти їм протидіяти пропаганді.

Досить швидко долучилася до двох громадських проектів. Першим був моніторинг згадувань про Україну португальською мовою для проекту «Око». А другим – співпраця з Українським Кризовим Медіа Центром: робимо португальський дайджест новин з України. В нас є своя команда: шість перекладачів, два редактори, а я – керівник цього проекту, модерую на щотижневій основі.

GU: Тетяно, а хто налагоджував роботу молодої спільноти?

Тетяна: Це була ініціатива більш дорослої частини діаспори, яка тут десять-п’ятнадцять років. Вони дали нам поштовх до знайомства і обміну ідеями, а далі ми вже самостійно почали реалізовувати свої проекти.

Поступово ми прийшли до розуміння, що найбільше зараз потрібно працювати в галузі культури. Ми зараз активно шукаємо партнерів, разом з Українським Кризовим Медіа Центром і з моїми друзями з України будемо організовувати в Португалії Дні української культури – UkrPortoDays. Плануємо цей захід на вересень цього року в місті Портo. Це буде молодіжний фестиваль з показом документального кіно, сучасною музикою, фотовиставкою про мальовничу природу України та «простими героями» з різних галузей – вівчарем, музикантом, вчителем. Також хочемо залучити місцеві таланти українців – маємо кілька музичних і танцювальних колективів, художників. Плануємо запросити їх з готовими номерами чи попросити підготувати виступи спеціально для фестивалю. Ми плануємо залучити всіх можливих партнерів і зробити одну подію, про яку дійсно було б чути не тільки в локальному інформаційному просторі, а й в міжнародному.

GU: Тетяно, в яких сферах діє Ваша організація? І як структурована її діяльність?

Тетяна: Серед основних видів діяльності є просвітницька робота та гуманітарна допомога. Велике значення мають благодійні ярмарки в Порту, адже це – спосіб поспілкуватися «віч-на-віч», без телевізорів, без Інтернету. Португальці проявляють ініціативу, запитують: «А які у Вас події, чи у Вас досі гинуть люди на Сході?» і так далі, а ми – перше джерело. До того ж, можна зрозуміти, наскільки глибоко португальці розуміють ситуацію, чи вони симпатизують Україні. Для себе я визначила, що вони дуже відкриті і симпатизують Україні, але залишаються толерантними / поміркованими в деяких спірних питаннях.

ndpi2

Івент української діаспори в Порто щодо звільнення Надії Савченко

Крім того, є ще один дуже важливий проект. Коли я приїхала взимку в Португалію, то почала шукати можливість відправки наших поранених військових на лікування. Ми написали петицію на ім’я Голови Португальського Уряду від імені української громади. Насправді, українці – друга за розміром громада в Португалії після бразильців, тому маємо впливовий голос. Ми назбирали необхідну кількість підписів – чотири тисячі, мали кілька зустрічей в Парламенті Португалії з депутатами найбільших політичних партій країни в рамках робочої групи, передали всі наші доробки новопризначеному Послу України в Португалії. І ось нещодавно отримали позитивну звістку – Міністр оборони Португалії підтвердив готовність прийняти на реабілітацію та лікування 4-х українських військових. Це – наша перша і дуже важлива перемога в роботі молодіжної спільноти. Сподіваємось, що на 4-х військових співпраця двох країн тільки починається…

GU: Скільки на сьогоднішній день людей в ком’юніті в Портo?

Тетяна: В нашому «ядрі» зараз є троє людей. Крім того є чоловік 10-15, які приділяють достатньо уваги громадській діяльності. А наші найбільші акції збирали п’ятдесят-шістдесят людей. Крім українців є також люди з Росії, Молдови та Казахстану.

ndpi3

Активісти української діаспори в м. Порто

GU: Яким є рівень співпраці з дипломатичними установами? Хто Вас підтримує?

Тетяна: Сьогодні Послом України в Португалії є Інна Василівна Огнівець. Ми підтримуємо продуктивну комунікацію з Посольством від початку цього року. В квітні ми мали першу зустріч з Послом України у форматі круглого столу з активною молоддю, що проживає в Португалії. Пані Посол продемонструвала готовність допомоги і підтримати наші ініціативи і вже дала кілька цінних порад, до яких ми обов’язково прислухаємось.

Також ми співпрацювали з консульством в м. Порту щодо вищезгаданих питань реабілітації військових. Я разом з Консулом їздила до власника приватної лікарні, привозила справи наших бійців з фотографіями, з описом поранених. Також нам допомагають з пошуком приміщення для демонстрації документальних фільмів про Майдан і героїчні подвиги наших військових в обороні наших кордонів на сході України.

Маємо бути про-активними, оскільки 2016 рік в Портo оголошено роком російської культури, кожного місяця відбуваються покази російських кінострічок, виступи музикантів, тощо. Наприклад, в січні весь історичний центр міста, де щодня бувають тисячі туристів, був заклеєний оголошеннями з анонсом концерту класичної музики із зображенням матрьошки і назвою «Матушка Росія». Це, з одного боку, дуже дратує, а з іншого – позитивно стимулює робити більше заходів для популяризації української культури, про яку в Португалії знання значно менші, ніж про російську.

Щодо МЗС, то ми підтримуємо зв’язок з Іриною Шум з команди Дмитра Кулеби, вона долучається в плані пошуку контактів офіційних представників для нашого осіннього фестивалю.

Наша Спільнота молоді в Португалії виступає за системний підхід і за співпрацю з усіма, хоча деколи маємо розчарування. В Одесі минулого року був Форум, який проводив Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій. Від нас з Портo була присутня дівчина і повернулась звідти абсолютно розчарована, ніякого діалогу і створення спільних починань між молодіжними організаціями українців у світі не відбулося, хоч ми й обмінялися контактами з активістами, які теж приїхали з надією, що ми будемо робити системні проекти.

GU: Соломіє, розкажіть, які в Лісабоні є активні українські організації? Що змінилося в їхній діяльності після Майдану?

Соломія: Є асоціація українців в Португалії «Spilka», при ній навіть функціонує суботня українська школа. Я туди ніколи не ходила, але планую зробити наукове дослідження про цю школу. Це сприятиме пропагуванню України, дозволить поширити інформацію. Асоціація в Лісабоні має свою сторінку в інтернеті. Ця організація часто організовує мітинги, щоб привернути увагу до важливих суспільно-політичних подій. Нещодавно вони проводили акції на підтримку Надії Савченко. Я теж ходжу на мітинги, по можливості завжди стараюся до них доєднатися.

ndpi4

ndpi5

Мітинги української діаспори в Лісабоні

Коли почався Майдан, то українці, що живуть в Португалії, ніби більше почали себе відчувати українцями, вони хотіли заявити, хто вони є. Почастішало проведення акцій та інших івентів. І прості люди, що не мають відношення до асоціації, теж у Фейсбуці розміщують патріотичні прапори, герби. Вони радіють тому, що вони – українці.

Підтримували український дух по-своєму, як могли. Наприклад, минулого року українська церква в Монтіжу організувала колядників, які ходили до українців по хатах колядували і збирали гроші на АТО. Майже кожного дня щось організовується. Коли маю час, беру участь також.

GU: А яка перцепція португальців про конфлікт з Росією, про Крим, Донбас, про реформи, зміни після Євромайдану?

Тетяна: Адекватна. Португальці слідують офіційній позиції Європейського Союзу. Усі, з ким я спілкувалася (це – і бізнесмени, і колеги по роботі, і друзі серед португальців) абсолютно всі розуміють, що Росія – агресор, ініціатор конфлікту, Крим анексований і ніякої мови про вибори на окупованих територіях бути не може. Але їх інтерес – пасивний, вони не знають, як допомогти, і вважають, що може це і не є потрібно, в принципі, адже Євросоюз і так багато допомагає.

GU: А яка позиція місцевих ЗМІ?

Тетяна: Здебільшого, все ж – пасивна, деякі ЗМІ демонструють небажання розібратись в ситуації, «вішають ярлики». В мене, наприклад, брали інтерв’ю для місцевого телеканалу Портo, і подали мою історію не як людини, яка переїхала з особистих причин, а як біженки, що втікає з України. Але була цікава робота з двома журналістами з політичного видання, які звернулися до мене з проханням знайти кількох героїв. Вони в червні 2015 року їхали в Україну, на Донбас, щоб зняти великий репортаж. Ці журналісти погоджувались, що португальські колеги недооцінюють і не до кінця розкривають тему України.

Крім того є один португальський журналіст, політичний експерт, який періодично пише якусь аналітичну статтю щодо України, коментує події на телебачення.

У нас була ідея в рамках Днів української культури в Портo зробити «культурну резиденцію»: привезти українських митців в Португалію, а португальців – в Україну. Тема цієї резиденції стосувалася б дослідження нового образу нашої Батьківщини очима іноземців та українців, які проживають та працюють в Україні. Поки що тримаємо ідею в запасі. Є ще третій погляд – привезти українців, які проживають закордоном давно і спостерігають всі зміни в Україні не з середини, а ззовні. Це може бути цікавим досвідом – розгляд образу нової України з 3 різних позицій універсальною мовою мистецтва (через фото, відео, скульптури, фільми).

Соломія: В Португалії, висвітлювали події не об’єктивно. Коли португальський канал показував новини про Україну, то було навіть видно, що інформація скопійована з російського каналу. І тому я почала робити репости в Фейсбуці англійською мовою, португальською, щоб друзі мої знали справжню інформацію про Україну. А тепер взагалі в португальських новинах про Україну не говорять. В Португалії думають, що в Україні – вже все добре, все скінчилося.

Тепер я більше часу витрачаю на переклади для сайту, роблю різні публікації. На ньому ми розміщуємо новини про Україну на різних мовах. А зараз створили сторінку в соціальній мережі Фейсбук і там також поширюємо інформацію.

GU: А які стереотипи щодо України в португальців?

Тетяна: Найрозповсюдженіший стереотип: українці – ідеальні домогосподарки, прибиральниці, будівельники і т.д. Хоча багато українців тут вже досягли успіху і очолюють департаменти або навіть відкривають власні компанії. Та все ж більшість, з ким я спілкувалась, мають саме таке уявлення про українців.

Дуже багато плутають Україну з Росією, для них Росія – це спадкоємиця Радянського Союзу. І я зустріла, наприклад, нерозуміння того, що Україна – країна з дуже давньою історією, в їх розумінні це – молода країна, що народилась після розпаду СРСР.

GU: Є багато країн, де після розпаду Радянського Союзу, Росія успадкувала капітал симпатій Радянського Союзу. Яка ситуація в Португалії?

Тетяна: Я зіштовхнулась з тим, що серед португальців дійсно є певна симпатія до російської культури – балет, література, музика. Це почуття ніби «накладається» і на образ країни та її зовнішньої політики. В Португалії до того ж діє комуністична партія, на останніх виборах вони отримали 7% і близько 15 місць в Парламенті. На офіційному сайті цієї партії позиція щодо подій в Україні наслідує російську пропаганду – «цивільна війна», «фашистська влада Києва» і «чесний референдум в Криму».

GU: Які Ваші враження від того, що відбувається зараз в Україні?

Соломія: Я маю друзів дитинства в Україні, спілкуємося через соціальні мережі. Але вони, як і решта українців, яких я знаю, не задоволені владою. Вони колись за них голосували, а тепер ними не задоволені і кажуть, що політика – це бізнес, і влада не думає про добробут українців.

У мене сформувалися різне враження. Хотілося, щоб Україна була частиною Європи, але тепер думаю, краще б вони взагалі ні до кого не приєднувалась, ні до Росії, ні до Європи. Краще нехай Україна сама розвивається, стає сильною сама по собі, бо Європа тепер вже не така, як була колись. Сильніші країни – Франція, Німеччина – вони стають багатшими, а інші країни стають біднішими, наприклад, Португалія, Іспанія, Греція, Італія. GU

Поділитись

Коментарі закріті