Мами Героїв! Мами-Героїні!

0

Автор: Альона Москалу, редактор Global Ukraine News

8 травня, в  День матері, побачив світ черговий блок соціального волонтерського фотопроекту «Якби не війна». Загалом, фотопроект – це цикл фотографій, який покаже надзвичайних людей, він складатиметься з 8-ми блоків, які в кінці року об’єднають в масштабну фотовиставку.

У новому блоці проекту волонтери  знайомлять нас із 12-ма історіями матерів, чиї сини були важко поранені на війні. Це – мами, які також Герої, як і їхні сини. Вони стали мамами вдруге, коли витягли своїх синів із лап смерті, з того світу. Це – історії жінок, які вимолили своїх дітей у смерті, і щодня своєю любов’ю лікують не гірше, ніж ліки.

«І матері, і Герої дуже радо відреагували на наше запрошення взяти участь у зйомці. Всіх їх ми знаємо 1-2 роки і це була гарна можливість для них розвіятись, а для нас – зустрітись з ними. Ми дуже вдячні мамам, які приїхали з усієї України – Івано-Франківської, Львівської, Дніпропетровської, Черкаської, Житомирської областей, з Кіровограда, Одеси та інших міст», – розповідає співорганізатор проекту Марина Соколова.

Матері вбрані у народний одяг, а сини – у бойовий однострій. Як зазначають організатори, під час зйомок панувала по-справжньому родинна атмосфера. Безмежну любов випромінювали один до одного наші Герої та їхні матері. Скрізь лунали слова подяки та спогади.

«Ці 2 дні зйомки навіть важко описати. Мами, які завжди і скрізь залишаються мамами, огорнули своєю турботою і синів, і організаторів. Мабуть, цей блок – найемоційніший! Записуючи історії мам та хлопців, довелося ще раз пережити ті надзвичайно важкі дні, коли сини були на передовій, коли отримали поранення та місяці їхнього подальшого лікування. Скільки сліз було і в мам, і у нас, коли ми слухали і писали. Ми безмежно вдячні їм за їхній материнський подвиг, за те, що виховали таких синів. Ці люди для нас стали дійсно рідними», – ділиться спогадами про зйомки пані Марина.

Читайте за темою: Війна змінює долі, однак їй не під силу зламати дух!

Пропонуємо і нашим читачам ознайомитись з першими 6-ма дивовижними історіями жінок, які повернули своїх синів до життя. Це і є материнський подвиг. Мами Героїв! Мами-Героїні!

Уляна Вінярська та її син Володимир Вінярський.
Поранений 4 червня 2014 р. під Старобільськом, Луганської обл. Батальйон ім. Кульчицького, с. Міженець, Львівська обл.

vmatp vmatp1«Мрія у нас одна – піднятися на ноги і ходити самостійно. Щоб у нашій державі люди жили краще, щоб не думали, лягаючи спати: «Де ж я маю завтра заробити на життя? Як прогодувати свою родину?» Щоб ми мали такий рівень життя, як зараз у Європі. Щоб людина могла хоча б раз на рік поїхати на відпочинок. Бо ми стояли, стоїмо і будемо стояти за нашу вільну державу, за волю проти путінських законів, за цілісність нашої України, щоб вирватися від імперської російської зарази», – зазначає Уляна Вінярська.

Світлана Кондрашова та її сини Олексій та Андрій Кондрашови.
Олексій поранений 29 серпня 2014 р. на виході з Іловайська, 2 дні провів в полоні. Андрій тоді ж потрапив в полон, провів там 20 днів. Обидва з 40 БТрО, м. Кривий Ріг.

vmatp2 vmatp3«Мої сини повернулися з війни сивими. Олексій і досі не може нормально спати, Андрій не може миритися з проявами сепаратизму – це його злить. Але вони залишились такими ж усміхненими, товариськими, готовими прийти на допомогу тим, хто її потребує (Олексій зараз допомагає волонтерам, Андрій підтримує товаришів по зброї). А ще вони дізналися, що таке зрада, підлість, бажання багатьох чиновників відправити Героїв цієї війни, бо всі, хто там був, і є Герої, що захищали свою країну, не шкодуючи себе. Це не стосується тих, хто просто «з’їздив на екскурсію в АТО» й повернувся з посвідченням учасника бойових дій», – розповідає Світлана Коднрашова.

Ольга Зибіна та її син Євген Зибін.
Поранений 17 лютого 2015 р. при виході з Дебальцевого. 17-й ОТБр, м. Кривий Ріг.

vmatp4 vmatp5«Навіть попри поранення я б нічого не міняла, все одно підтримала б сина. Так, я дуже переживала за нього, коли він був там, але одночасно була страшенно горда тим, що він – на передовій. Що він не злякався!», – згадує Ольга Зибіна.

Тамара Платмір та її син Ярослав Платмір.
Поранений 30 січня 2015 року біля Донецького аеропорту. 81 ДШБ, м. Жажків, Черкаська обл.

vmatp6 vmatp7«Як нам було не важко, але ми вирішили підтримати сина. Знаю, що багато знайомих нас не зрозуміли і осудили, дехто з них зробив все можливе й неможливе, щоб їхні сини залишилися вдома… Моя мрія – щоб Ярослав міцно став на ноги. В прямому й переносному значенні, був здоровим і щасливим!», – розповідає Тамара Платмір.

Любов Харів та її син Василь Харів
Поранений 17 травня 2015 р. в м. Станиця Луганська, Луганської обл. 80 ОАМБр, м. Стрий, Львівська обл. – м. Дніпропетровськ

vmatp8 vmatp9«А ще була історія, коли я вчергове їхала в Київ до Василька. Взяла квитки і чомусь думала, що поїзд в мене в 23:30. Виїхала заздалегідь, а дорогою на вокзал чогось вирішила подивитись на квиток і бачу, що мій поїзд відправляється о 20:30! Забігаю на перон і бачу, що поїзд вже рухається! А це – літо, в машиніста вікно відкрите. Я кричу: «Боже, на Київ?» Він каже: «Це – 131-й поїзд». «Що мені Ваш номер, – кричу йому в те вікно, – мені в Київ треба, до сина!!!»

Він метрів 20 ще проїхав і зупинився, в перший вагон заскочила, так і доїхала. Приїхала зранку вже в госпіталь, не хотіла нічого говорити, а Василько питає: «Розкажи-но, як ти доїхала?». І сміється – вже розказали йому. А і сама не знаю, як то сталось, я просто до сина їхала!», – ділиться спогадами Любов Харів.

Тетяна Блохіна та її син Дмитро Блохін.
Поранений 3 червня 201 5 р. в с. Луганське, під Мар’їнкою, Донецької обл. 30 ОМБр, м. Новоград-Волинський, Житомирська обл.

vmatp10 vmatp11«Лікування було тривалим. Воно триває й досі. За цей час Діма змінився, став серйознішим, але йому так само болить за всіх, він хоче всім допомогли! Таке й раніше було, а зараз ще більше загострилось. І в ньому зараз глибоко сидить поняття: «Це – моя Україна! Це – моя Батьківщина!» З’явилась ненависть до Росії, а я б цієї ненависті не дуже хотіла, бо там також є люди, які нам співчувають. Але, як кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло – Діма після поранення одружився. Він – щасливий», – розповідає Тетяна Блохіна.

Читайте за темою: Бійці АТО, що втратили кінцівки, взяли участь у фотопроекті «Переможці»

Майбутнє нації – в руках матерів. Бо саме матері виховали тих, хто сьогодні став на захист нашої держави. Це їхні сини – Герої сучасної України! Це їхні сини платять здоров’ям, а часто й життям, за наше мирне небо. Це завдяки їхнім синам ми знаємо їх самих. GU

Share.

Comments are closed.