Мами Героїв! Мами-Героїні! (ІІ частина)

0

Автор: Альона Москалу, редактор Global Ukraine News

Вона його ростила, доглядала, вчила не для війни, а для життя – щасливого, яскравого, довгого і, головне, мирного. А він, її Захисник, став Героєм. Не тому, що надто прагнув цього, просто так склалися обставини, коли він зміг продемонструвати ті риси характеру, які мама виховувала в ньому з дитинства.

Global Ukraine News продовжує знайомити Вас із черговим блоком фотопроекту «Якби не війна». До Вашої уваги завершальні шість історій про Матерів-Героїв, які силою своєї безмежної материнської любові та підтримки повернули свої синів до життя!

Оксана Заварцева та її син Віктор Андрійчук.
Поранений 12 травня 2015 р. на шахті Бутовка. 11-й батальйон «Київська Русь», с. Гаврилівка, Київська обл.

vmatp12

vmatp13

«Вітя би пішов в будь-якому випадку. Навіть якби знав, що так станеться. І я б його не втримала… А я б, все одно, те саме робила – передавала передачі, чекала, підтримувала. Як мама, я зобов’язана це робити. Бо ж його «переперти» неможливо. А зараз Вітя тримається дуже мужньо, приїжджають його побратими, підтримують. Так що, думаю, все в нас буде добре!», – підсумовує події останніх двох років Оксана Заварцева.

Іраїда Марченко та її син Олександр Марченко.
Поранений 6 листопада 2014 р. в Донецькому аеропорту. Військовий капелан, м. Київ.

vmatp14

vmatp15

«Сашко багато читає, здебільшого серйозну літературу. Недавно в мене була травма, він багато часу зі мною проводив – молився, ми багато спілкувались і на духовні теми також. Він набагато «просунутіший» за мене – сприймає світ більш обширно, ніж я. Він дивиться на світ, ніби зверху на глобус. Це нове покоління молоді, вони розвиненіші за нас, вихідців з Радянського Союзу. Сучасна молодь – це люди, які хочуть будувати новий світ так, щоб бути вільними!», – зазначає Іраїда Марченко.

Ірина Пасічник-Петрінко та її син Василь Петрінко.
Поранений 15 липня 2014 р. біля пункту прикордонного контролю Ізварине, Луганської обл. 3-й опСпП, м. Кіровоград.

vmatp16

vmatp17

«Зараз я розумію – це страшно, відпускати свою дитину на війну, але знаєте, я нічого б не міняла. Єдине, що можу сказати – я багато б віддала, аби повернути сину здоров’я, щоб він жив повноцінним життям… Я йому бажаю тільки щастя, щоб знайшов свою другу половинку, щоб знайшов свою справу, знайшов себе. Я знаю, в нього ще все попереду. В мене які плани? Онуки – це навіть не плани, а велике бажання: щоб швидше це все закінчилось, щоб не бачити сльози материнські», – ділиться планами Ірина Пасічник-Петренко.

Надія Семчишина та її син Данило Семчишин.
Поранений 26 червня 2015 р. біля м. Артемівськ, Донецької обл. 81 ДШБ, м. Калуш, Івано-Франківська обл.

vmatp18

vmatp19

«Я кожного дня молюсь за сина, за його сім’ю, за Вас, усіх волонтерів! Бо коли опускались руки, коли не знала що робити, давали нам надію, підтримку! Ми ж колись навіть слова такого «волонтер» не знали. Таке враження, що Бог нам послав ангелів-спасителів, чесно!», – розповідає Надія Семчишин.

Олена Катеруша та її син Олександр Катеруша.
Поранений 5 серпня 2014р. в Авмросіївському районі, Донецької обл.72 ОМБр. м. Біла Церква, Київська обл.

vmatp20

vmatp21

«Наші з сином мрії – це жити в мирній, процвітаючій Україні. Щоб сини нашої країни любили, не боялися мріяти. Щоб була гідна робота. Щоб могли подорожувати світом. Щоб збувались всі задуми та плани. Щоб ніколи не зіткнулися в житті з байдужістю та жорстокістю, і насамперед, щоб не забувався їх подвиг та героїзм, відданість Батьківщині!», – говорить Олена Катеруша.

Оксана Ягельська та її син Дмитро Ягельський
Поранений 22 травня 2014 р. поблизу м. Рубіжне, Луганської обл. 30 ОМБр, м. Одеса

vmatp22

vmatp23

«Я завжди вірила в Бога, але за ці 2 роки зрозуміла, що тільки Господь Бог може вирішити нашу долю. І що б ти не робив, як би ти не хотів схитрити, буде так, як Бог вирішить. Моєму синові Господь таке випробування приготував. І змінити…. Я, мабуть, хочу, щоб тільки ніжки його – раз – і стали такими, як були. А саму суть його життя, напевне, міняти не стала б: хоч були моменти сумнівів, вибір кожного разу він робив сам. Але ні він, ні я не гніваємося, що так сталось: мовляв, не треба було туди йти. Ми все це прийняли як належне, як те, що повинно було статися! Слава Богу, що живий залишився!», – розповідає Оксана Ягельська.

Фотографом цього блоку став Алекс Солоненко. Команда організаторів – волонтери, які вже 1,5-2 роки допомагають в Центральному військовому клінічному госпіталі, Ірпінському військовому госпіталі, на передовій.

Конкретно проектом займається сім чоловік. Всі вони прийшли в госпіталь окремо, пізніше вже стали справжньою командою. Юля Волкова, Олена Мерко, Марина Соколова, Олена Белячкова, Тетяна Грубенюк, Тетяна Осіпова, Катерина Ольховик – це основа проекту.

«Якби не війна» – це цілком і повністю волонтерський проект. Фотографи, перукарі, візажисти, стилісти, а також надання студій, локацій, одягу для зйомок – базується виключно на волонтерській основі і є абсолютно безкоштовним. І саме завдяки цій величезній кількості небайдужих людей цей проект втілюється у життя.

Share.

Comments are closed.