facebooktwittergoogle_pluslinkedinyoutube

Міфи, діаспора та церква. Що впливає на позицію Греції щодо України

Автор: Янніс Каррас
Джерело: Українська Правда

Для того щоб зрозуміти, як греки ставляться до України, треба усвідомити: вони дуже мало знають про Україну.

Загалом, Україна завжди була другорядним питанням порядку денного зовнішньої політики Греції, особливо в період з 2010 по 2016 роки. Від початку фінансової кризи за уряду Георгіса Папандреу і до нинішньої кризи вже за правління прем’єр-міністра Алексіса Ципраса грецький народ приділяв увагу лише внутрішнім справам.

Події останніх років в Україні не стали винятком.

Водночас, наявні дані вказують на зв’язок між ставленням греків до Європейського Союзу та до Росії. Навіть після шести років економічної кризи більшість греків досі оцінює членство в ЄС позитивно (69% у квітні 2015 року з падінням до 60% в листопаді 2015 року в розпал кризи).

Негативне ставлення до ЄС тісно корелює з підтримкою «привілейованих відносин» або «союзу» з Росією.

Лише 13% серед респондентів з позитивними поглядами щодо ЄС вважають, що Греція має стати союзницею Росії; серед тих респондентів, хто має негативне ставлення до ЄС, прихильників союзу з Росією – 58%.

Молоді греки віком до 24 років, які не бачили за своє життя нічого, крім економічної кризи, демонструють набагато гірше ставлення до ЄС. До того ж їм більше імпонує думка про союзницькі відносини між Грецією та Росією.

Вирішальним аспектом у цьому сенсі, однак, не є сама Росія. І навіть не різниця між правими та лівими. Головне – це ставлення респондента до Європейського Союзу.

Для того щоб краще зрозуміти ставлення греків до України, необхідно вийти за рамки сухих даних опитувань громадської думки.

Україна з її чорноморським узбережжям є для Греції частиною ментального «сусідського простору», і завдяки історичним грецьким громадам у Криму, навколо Азовського моря, в Ніжині, Львові та, перш за все, в Одесі, відіграє певну роль в колективних уявленнях про минуле Греції, особливо про його донаціональну частину.

Також не варто недооцінювати роль мігрантів – як українських греків, так і грецьких українців – у відносинах між двома країнами.

Впродовж останніх років українці в Греції (наразі їх близько 40 тисяч) неодноразово з’являлися на шпальтах грецьких новин і утворили організацію навколо веб-порталу Greeks for Ukraine («Греки за Україну»). Більшість греків українського походження є т.зв. понтійськими греками (існують різні оцінки їхньої кількості, але всі вони коливаються навколо 150 тис. переселенців з України, Грузії та Росії до Греції).

Вони, як правило, ідентифікують себе з наслідками геноциду православних християн, який стався в Османській імперії на початку ХХ століття.

Понтійські греки стають все більш помітною силою в суспільному житті Греції. Наприклад, гурт, учасниками якого є понтійські греки, представляє свою країну на Євробаченні-2016 з піснею про біженців.

Багато хто з них вважає Російську імперію своєю історичною батьківщиною, навіть попри те, що свого часу їхні пращури були депортовані Сталіним. Цей фактор, а також політика грузинської держави часів здобуття незалежності змушує їх споглядати українські події останніх двох років з тривогою.

Не менш важливою є посередницька роль релігії у відносинах між Грецією та Україною, адже релігія має велике значення для греків (65% вважають релігію важливою складовою свого життя).

Грецькі релігійні новинні сайти приділяють більше уваги Україні, ніж інші ЗМІ.

Читаючи поточні новини про Україну, греки зосереджуються на релігійних темах. Наочним прикладом цієї тенденції є архієпископ і радянський дисидент святий Лука Доктор, який народився у Керчі в Криму та прожив частину свого життя в Києві.

Біографія Святого Луки, написана Нектаріосом Антонопулосом, чинним митрополитом Аргоса, стала бестселером у Греції та розійшлася тиражем у понад 100 тис. примірників.

Наразі у Греції сформувався досить популярний культ Святого Луки, а його ім’я пов’язується з численними чудесами.

Предметом іншої книги Антонопулоса (з набагато меншим тиражем), роману «дві кулі для Донецька», є війна в Україні. Героями роману є двоє українців – добрих, розумних молодих людей і друзів, – які зрештою вбивають один одного, опинившись по різні боки ідеологічного конфлікту. Основна думка книги полягає у розколі України, пов’язаному з двома різними типами націоналізму.

У випадку релігії джерелом конфлікту є той факт, що патріархії Константинополя і Москви вважаються конкурентами за лідерство в православному світі.

Цей конфлікт тривав упродовж більшої частини другої половини ХІХ століття, аж до російської революції, а грецька зовнішня політика мала чітке пробританське і антиросійське спрямування.

Константинополь не може допустити розколу православної єдності в разі одностороннього визнання Української православної церкви (Київського патріархату) канонічною. З іншого боку, помітні ознаки позитивного ставлення Вселенського Патріарха до об’єднання Церков в Україні.

Ймовірно, найтісніший зв’язок між греками і українцями має витоки у подібності їхніх стосунків з колишніми імперіями, у складі яких їхні країни перебували впродовж певних періодів їхньої історії.

Культурна гібридність, типова для постколоніальних суспільств, сприяє розумінню греками ситуації в Україні та, відповідно, їхнім симпатіям до українців. Грекам доводилося як боротися проти спадщини Османської імперії, так і ставати її носіями, адже певною мірою вони відігравали провідну роль у її створенні.

Ця гібридність також пояснює труднощі, які спіткають навіть освічених греків, коли вони не можуть розрізнити українських і російських історичних постатей (так, під час інтерв’ю, проведених автором, респонденти згадували Льва Троцького, Казимира Малевича і святого Паїсія Величковського).

До того ж, постійні порушення повітряного простору Греції турецькими військово-повітряними силами впродовж останніх місяців і днів нагадують нам про те, що у випадках і Туреччини, і Росії ми стикаємося з мілітаристськими імперськими або пост-імперськими силами, яких не влаштовує їхнє місце у світовій політиці.

Джерелом найбільшої кількості порівнянь з ситуацією в Україні є приклад Кіпру.

У контексті Кіпру 1974 року, як і в контексті сучасної України, ми бачимо суперництво великих держав, крихкість нової незалежної держави, вторгнення колишньої імперії, загиблих і біженців, конституційні зміни уряду, а також санкції.

Так само, як у випадку Кіпру, реакція Заходу на зовнішню агресію проти України виявилася стриманою та обмеженою. Грецькі зовнішньополітичні кола добре знайомі з паралелями між Кіпром та Україною.

Чому ж тоді кіпрське питання ігнорується як прецедент для України? Через історичну конкуренцію між Грецією та Туреччиною, двома членами НАТО, Греція ніколи не почувалася захищеною в рамках західної безпекової системи.

Це призвело до геополітичного сприйняття СРСР як фактора стабілізації міжнародних справ. Згодом це сприйняття було перенесено на Росію і зберігалося з часів Константіноса Караманліса аж до нинішнього уряду Ципраса.

Саме Караманліс створив цей трикутник зовнішньої політики Греції після вікопомного візиту до Москви у 1979 році.

З точки зору України, порівняння з Кіпром не сприймається позитивно, адже рішення, запропоновані Заходом для подолання проблеми поділу острова, такі як план Кофі Аннана (разом з референдумом, проведеним у 2004 році), виходять далеко за межі російських вимог щодо окупованих територій України, за винятком, звісно, Криму.

Крім того, таке сприйняття може бути пов’язано з тим, що подібні порівняння не йдуть на користь останнім крокам в бік розширення економічної та військової співпраці між Україною та Туреччиною.

Загалом Греція лишається міцно укоріненою в НАТО і ЄС. І сьогодні це ясніше, ніж після приходу до влади партії СІРІЗА.

Отже, Греція не відіграватиме провідну роль у спробах зняття санкцій з Росії, а слідуватиме курсу Франції або Німеччині.

Прецедент Кіпру дає Україні надію, навіть попри те, що дві частини острова ще не наблизилися до возз’єднання.

Процес побудови ефективної та сучасної кіпрської держави виявився успішним. Там, де зазнала невдачі таємна дипломатія ООН, триває публічна дипломатія Кіпру. Турецькі й грецькі кіпріоти працюють над налагодженням взаємин, зміцненням довіри і розширенням співпраці в усіх сферах, що стосуються їхньої спільної батьківщини.

Нарешті, Кіпр став членом ЄС, з усіма перевагами і зобов’язаннями, пов’язаними з цією організацією.

Поділитись

Коментарі закріті