Мольфари – карпатські чаклуни

0

Автор: Альона Москалу, редактор Global Ukraine News

Якщо десь на Україні існує чарівний світ, місце особливої енергетики, звичаїв і традицій, то це –  Карпатські гори. Карпати – надзвичайно містичне та загадкове місце. Їхні ліси приховують в собі безліч таємниць. Потрапивши у гори, опиняєшся наче в казці, у королівстві, де свої закони та порядки, де кожного мандрівника гостинно зустрічають його жителі, пропонуючи найкращі їжу, напої та відпочинок.

Горяни й справді почастують Вас усім, що є в домі, навіть якщо Ви з дороги зайдете просто попити води. Дивно, але в горах і нині можна попроситися до когось на нічліг, а за вечерею почути безліч дивовижних легенд. А ще Вам обов’язково розповідатимуть про гірських чаклунів — мольфарів. Маги, чаклуни, знахарі, провидці – це все про них, про карпатських мольфарів. Їх слухаються стихії і боїться нечисть, вони зцілюють людей і живуть високо в горах.

cht11

                                                  Хто ж такі Мольфари?

З вікопомних часів в Карпатах живуть люди, котрі володіють надприродними здібностями. Вони «читають» зірки, повелівають бурями та громами, «зав’язують» і «розв’язують» дощ, заклинають змій. Можуть передбачати майбутнє та минуле, зцілюють важкохворих. Їм достатньо встромити градового ножа у дерево, як з нього потече молоко. А один з їхніх головних атрибутів – залізна сокира бартка.

Вперше в Україні про гуцульських «шаманів» у широких колах заговорили після виходу роману Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», ще пізніше — після однойменної екранізації цього твору грузинським режисером Сергієм Параджановим, який глибоко цікавився гуцульським фольклором.

Селилися мольфари, переважно, на окраїнах сіл, високо в горах, де до них важко було підступитися. Часто доводилось долати немалі дистанції, переходити через бурхливі потоки річок Тиси, Прута або Черемошу, добиратися напівзруйнованими підвісними кладками – за безлюдними гірськими кам’янистими стежками ховалась ґражда (великий господарський двір) мольфара. Однак, мольфари не були відлюдниками. Жили з жінками, які допомагали їм по господарству, дружили з односільчанами, уміли бути щирими і вірними приятелями, порадниками і побратимами, хоча і скривдити себе теж не дозволяли. Горяни склали чимало байок та легенд про боротьбу мольфарів з демонами, де мольфар виступає не як покірний раб, слуга, а як безстрашний охоронець, переможець, повелитель темних сил.

cht12

Читати за темою:  10 фактів, які Ви не знали про українські казки

Доповнює образ мольфара чорний кіт. Саме чорні коти – неодмінні учасники магічних обрядів і таїнств здавна, що й не дивно, тому що саме чорний кіт тонко відчуває ауру людини, енергетику, уловлює її думки, може визначити хворе місце, а також захищає свого володаря від усіх можливих вроків та псувань, відвертає блискавки від оселі. Кіт для мольфара – своєрідний оберіг, «прикордонник» паралельних світів, ладує простір у якому живе і творить чародій.

                                              Найвідоміший мольфар нашого часу

Михайло Нечай вважався могутнім магом і цілителем. Дивовижні здібності проявилися у нього ще з дитинства – кровотечу він міг зупинити одним лише поглядом. Його бабуся, що володіє магічними здібностями, взялася за навчання внука. Адже мольфари передають свої знання учням. Популярність до Михайла Нечая прийшла у кінці 80-х: його, нібито, офіційно запросили забезпечувати гарну погоду на фестивалі «Червона Рута». Збиралися хмари, накрапав дощ, але варто було мольфарові з’явитися – і відразу виглянуло сонце.

Читати далі

1 2
Share.

Comments are closed.