Все, що Ви хотіли знати про Івана Купала

0

Автор: Марта Дьомочко, редактор Global Ukraine News

Ліго у латвійців, Літа (Litha) у кельтів, Вардавар у вірменів, Исиах у якутів, фестиваль «Вогнища Сан Хуана» в Іспанії, «Феста Юніна» в Бразилії – все це різні назви святкування найбільш магічного літнього свята, яке українці називають Івана Купала.

Звідки взялися традиції святкування Івана Купала?

Свято має язичницьке походження, оскільки спочатку було приурочене до дня літнього сонцестояння і присвячене язичницькому богові Купалі: свято символізувало народження літнього сонця — Купала і завершення панування весняного сонця — Ярила. Проте визначити дату зародження свята – складно, хоча перші згадки про нього датуються ХІІ століттям. Деякі дослідники-історики зазначають, що схожі святкування були ще за часів трипілля, скіфів та сарматів.

Для стародавніх слов’ян це свято було не просто народними гуляннями, а складало основу світогляду: у давні часи припадало на день літнього сонцестояння – 20-ті числа червня за старим стилем. Небесне світило у цей день досягає найвищої точки і сили свого світіння, нагадуючи про те, що час рухається до зими, і незабаром ночі будуть ставати довшими, що тішило «темні сили», а тому слов’яни розпалювали багаття, щоб живити сонце новими силами.

З приходом християнства свято набуло іншого значення: 7 липня християни святкують Різдво Івана Хрестителя. До речі, у цей же час виникає і сучасна назва свята, слово «хреститель» з грецької перекладається як «купатель». А тому сучасне свято Івана Купала сплело в собі як християнську складову, так і народні традиції: давно вже ніхто не підживлює сонце енергією, проте традиція палити багаття, плести вінки та ворожити на суджених все ще залишилися, проте радше в формі народних забав.

Народні традиції: цвіт папороті та цілющі купання

В давнину, головними героями свята були Купала і Мара, які уособлювали чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Їх опудала робили з дерева, трав та одягу. Молодь водила навколо них хороводи, співала пісні, а потім спалювала Купала і топила Мару, таким чином повертаючи їх у рідні стихії.

Чи не найбільше легенд та вірувань пов’язано з легендарним цвітом папороті, надзвичайною квіткою, яка з’являлася лише у купальську ніч та в народі називалася «кочедижник». Люди вірили, що хто знайде цю квітку, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала квітку щастя.

nnd187

Але знайти її було надзвичайно складно, адже перешкоджали молодому юнакові в цьому ділі сили темряви. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою – лише тоді лихі сили не зможуть нічого вдіяти щасливцеві.

Читати за темою:  Трійця: історія, обряди і повір’я Зелених Свят

nnd188

Звичайно, папороть не цвіте, але повір’я має своє обґрунтування: біологи розповідають, що існує дуже рідкісний вид папороті, яка не квітне, проте має колосовидне утворення, яке нагадує квітку.

Давні українці вірили, що спати в купальську ніч – строго заборонено, адже оживає не лише природа, але й різна нечисть: відьми, русалки, чаклуни, домовики, водяники – всі вони виходять з води, а тому необхідним є скупатися в річках, бо вона набувала цілющих властивостей. Існує легенда, що в день на Івана Купала можна зцілитися росою. Але для цього треба встати раніше і пройтися босоніж по траві.

Читати далі

1 2
Share.

Comments are closed.