facebooktwittergoogle_pluslinkedinyoutube

Культурна дипломатія Олександра Кошиця: тріумф української пісні в Америці (частина друга)

Джерело: lb.ua
Автор: Тіна Пересунько

 «Ці слов’яни заволодіють майбутнім…» Відгук американської преси про українців стає ланцюговим продовженням європейської хвилі захоплень українською народною піснею, котру за дорученням керманича Української Народної Республіки Симона Петлюри повезла демонструвати за кордон Українська Республіканська Капела. В її репертуарі був і знаменитий «Щедрик». Вбачаючи за українським народом перспективи майбуття, чиказький оглядач видання «The Chicago Evening Post» ставить перед українцями лише одну умову – «коли знайдуть себе». Ніби знаючи наперед, що культурне опанування самих себе, свого територіального і політичного простору для українського народу і наших еліт лишатиметься найважчим і найскладнішим завданням. Навіть в період державної незалежності.

Плануючи промоційне турне 1919 року для Української Республіканської Капели в країнах Антанти, Симон Петлюра знав, що «Європа не має чогось подібного», а тому на українців там обов’язково звернуть увагу як на унікальне і варте уваги культурне, а відтак і політичне явище. Але навряд чи він сподівався, що за підсумками його квапливої і нашвидкоруч зорганізованої культурної дипломатії (хоча законодавчий і фінансовий супровід європейського відрядження Капели мав усі ознаки продуманого політичного кроку) Українську Народну Республіку, що воювала на кілька фронтів за свою державну незалежність, за ознаками культурного розвитку називатимуть гідною світової першості.

Такі оцінки українській державі давали критики і політики найрозвиненіших країн Західної Європи. Культурне лідерство України оцінили і обидва американські континенти, куди Українська Республіканська Капела відбула в жовтні 1922 року. Тільки відтепер хор не був «республіканським», адже політичний статус Української Республіки втрачав фактичне значення після окупації більшовиків, а ставав «національним», репрезентуючи за океаном інтереси української нації, що змагається за свою державність.

tmp_3288-PicsArt_10-08-03.10.42-681130339

Український Національний Хор під час однієї з морських подорожей. Фото із сайту Бібліотеки конгресу США

Розуміючи обмежені матеріальні можливості УНР, ще від початку свого європейського турне в Парижі капеляни пробують налагодити зв’язки з українською діаспорою в Америці, щоб продовжити там гастролі. В редакцію американської «Свободи» в листопаді 1919 року надсилається їхнє звернення до «заморських українців»: «Українська Республіканська Капела у складі 80 чоловік звертається до всіх українських організацій з гарячим проханням допомогти Капелі дістатись до Америки і українською піснею високо підняти прапор Української культури і право на вільне життя».

Капела також звертається по допомогу до голови надзвичайно дипломатичної місії УНР у Вашингтоні Юліана Бачинського, який на той час дбав про українські державні інтереси в США. Українське представництво відписує в Гаагу в січні 1920 року, де тоді концертували хористи, що готове їх підтримати фінансово і організаційно – нехай тільки повідомлять «скільки грошей має бути вислано наперед і коли Хор збирається виїздити до Америки». Але, як згадує у своїх спогадах Кошиць, цей лист загубився і його побачили запізно, тож Капела лишаєтся в Європі аж до 1922 року під знаком непевного фінансового становища, але зі славетною культурною програмою для більшості західноєвропейських країн (виступили в Чехії, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії, Німеччини, Іспанії і Польщі). Допомогти Капелі намагався і посол УНР в Швейцарії Микола Василько, який підшуковував для українців імпресаріо за океаном.

Читати за темою: Культурна дипломатія Симона Петлюри: тріумф української пісні в Європі

І все ж організаційну ініціативу з рук української держави і діаспоральних громад перехоплює знаменитий американський імпресаріо і фінансист Макс Рабінов, котрий почув виступ Капели в Парижі і відтоді «полював» за Капелою Кошиця як за потенційно прибутковим для себе проектом.

tmp_3288-PicsArt_10-08-03.11.091309391867

Макс Рабінов у листі до Олександра Кошиця: «Я розраховую на вас і на хор, що ви зробите все залежне, аби забезпечити художній успіх турне. Зі свого боку я зроблю все можливе, аби досягнути фінансового успіху і належним чином підготую американську пресу і публіку, аби хор був прийнятий якнайкраще»

Рабінов також проявив своє політичне заангажування у вирішенні питань повоєнної Європи, коли після закінчення Першої світової війни стає економічним радником прав Естонії, Грузії, Азербайджану й самої УНР на Паризькій мирній конференції. Тож потужний політичний, фінансовий і культурний ресурс, який був у руках американсько-єврейського імпресаріо, стає на заміну українським державним спроможностям в галузі культурної дипломатії і відкриває шлях Україні за Атлантику – туди, де українські представництва не менше, ніж в Європі потребували зовнішньої репутаційної підтримки для репрезентації ідеї соборності України, як дійсної нації зі своєю культурою і політичним майбутнім.

Читати далі

1 2 3
Поділитись

Коментарі закріті