facebooktwittergoogle_pluslinkedinyoutube

Тріумф української пісні в Америці (частина третя)

Джерело: lb.ua
Автор: Тіна Пересунько

«Цей людський гурт примусив нас дрижати під час своїх концертів і нагадав, що на цім Божім світі існує нація, якій ім’я Україна… Сорок виконавців виспівали свою тугу за широкими степами ніжною мовою музики, залишили по собі світлий чар найчистішого мистецтва і поклик до свободи!» («Gazeta de noticias», Ріо-де-Жанейро, 27 вересня 1923).

Дух вільної України за допомогою світового концертного турне Української Республіканської Капели під орудою диригента Олександра Кошиця, яку у 1919 році керманич УНР Симон Петлюра відряджає з промоцією української незалежності за кордон, здобуває чергові симпатії у світі і розповідає там свою сакральну історію.

«Якось на Різдво милостивий Бог зібрав синів різних націй і виявив бажання з кожним заприязнитись за допомогою особливих дарунків: дітям Великої Британії подарував Завзятість, французам – Красномовність, італійцям – Образотворче мистецтво, швейцарцям – Гостинність, а німцям – Точність. Поблагословивши і відпустивши всіх з дарами, Він раптом почув тихенький плач дитини, що сховалась у найвіддаленішому куточку раю. «Хто ти?», – запитався Творець. – «Я син України, але не насмілююсь явитись на очі Божі через свою убогість». Господь стривожився, що пороздавав усе, що мав, але одразу ж винайшов новий, особливий дарунок для українця – Пісню, і заповів: «Вона приноситиме утіху синам України у всіх їхніх життєвих випробуваннях».

tmp_24989-PicsArt_10-10-09.51.37-1655743251

Світлина Українського Національного Хору з промоційного видання авторства їхнього американського імпресаріо Макса Рабінова, 1924 рік

Ця легенда друкувалась у програмці виступу Української Республіканської Капели у Лондоні 1920 року, а також на концертах у Швейцарії. Невідомо, чи розміщувалась вона ще, але описана «історія стосунків» українського народу зі своїм Творцем і без друку зчитувалась з гастрольного репертуару Капели у кожній країні, підкреслюючи не лише історичні випробування, які випали на долю українців, але й здатність цієї нації за допомогою пісні опанувати себе і навіть більше – полонити своєю пісенною дипломатією серця інших народів.

«Мелодії, що проходять крізь серце цих співаків, пронизують його тугою і переповнюють смутком і стражданнями, що від віків пригноблюють описану Міцкевичем Україну. Україну таких героїв, як хоробрий гетьман Мазепа, увіковічнений Байроном у безсмертному творі… Голос цього хору полонить аудиторію силою симпатії… Співай же, чаруюча Україно, співай щебетушко! Розсипай по світу пісні синів твоїх – прийде колись і для тебе весна, якої ти чекаєш». Відгук бразилійського митця, члена «Академії Безсмертних» Квелю Нетто, надрукований у «Journal do Brazil» 23 вересня 1923 року, свідчить про непідробну і щиру зануреність у питання національно-визвольних змагань України і знання її історії закордонною інтелігенцією.

Читати за темою: Культурна дипломатія Симона Петлюри: тріумф української пісні в Європі

Хвиля небайдужості, яку здійняла українська Капела у 1919 році ще у Празі під час свого першого виступу в Європі, перейшла два океани і докотилась до тропічних країв. Стався саме той ефект, на який сподівався Петлюра, – світ скорелював мистецьке послання України з її правами на культурно-політичну автономію. Тож недаремно успішність закордонної політики УНР оцінили за якістю її культурних ініціатив: «Петлюра інтернаціоналізує українське питання піснею» (Бельгія, «Ons Vaderland», 11 січня 1920 року).

Услід за Європою і північною Америкою українська Капела у кінці 1922 року переїздить до екзотичних країн південноамериканського континенту – Аргентини, Бразилії й Уругваю, побувавши перед цим із двомісячним візитом у Мексиці.

tmp_24989-PicsArt_10-10-09.52.03-485224115

Український національний хор в Аргентині, 1923 р.

В день їхнього приїзду до Монтеррею 10 грудня 1922 року, незважаючи на півторагодинне запізнення українських співаків на свій концерт, мексиканська публіка чекає їх з нетерпінням. «За трамваєм бігла маса народу й збирала наші афіші, які викидав Дев (помічник менеджера)», пригадує Кошиць. Палкий іспанський темперамент, оздоблений в мексиканські «широкополі гостроверхі брилі», бився в екстазі. Під час першого концерту українців публіка «кричала» і «казилась» так, що диригент «ледве не став глухим, коли виходив кланятись». Після такого буйного прийому Кошиць вирішує остаточно «підірвати» новий для України регіон і береться за свій традиційний дипломатичний прийом – здійснює обробку і переклад на українську мову мексиканського гімну, а також їхньої класики – пісень «Пальома бланка» і «Перхура».

tmp_24989-PicsArt_10-10-09.52.321992564331

Композитори М. де Понс, Лєрдо де Техада і Олександр Кошиць, 1922 рік. Як згадує Кошиць, автор пісні «Пальома бланка» Лєрдо де Техада забажав для себе третину прибутків з українських концертів за виконання його твору: «А спитати, за віщо? За те, що пісні, які самі по собі є ніщо інше, як гітарний мармеляд, я оброблюю для хору так, що мексиканці казяться?»

Бурхлива відповідь критиків не забарилась: «Вечір складався із захоплення та оплесків. З оплесків та просто божевільного захоплення» («El Heraldo», 21 грудня 1922); «Ці українські співаки, що виступили перед нашою публікою серед гучних овацій, продемонстрували гідну подиву дисципліну і розкрили нам очі на небачене багатство хорової майстерності, про яке ми навіть не здогадувались» («El Informador», 18 грудня 1922); «Жоден концерт ще ніколи не робив нам такого несподіваного і глибокого враження краси. Український Хор є чимось більшим, ніж людський оркестр» («El Mundo», 22 грудня 1922). Мексиканські критики ставлять українців поруч зі світовою хоровою класикою як оригінальне і наприродне явище: «Коли я йшов на цей концерт, настрій мав песимістичний. Мені доводилося чути хори світової слави, як от хоча б Сікстинської Капели, Пречистої Діви в Лоретто в Італії, та Люрду у Франції – хори, визнані усім світом. І гадалося мені, що ніколи не зможу почути чогось більш досконалого. Проте з великим задоволенням і вдячністю з перших номерів програми переконався, що стою перед чимось чарівним, унікальним і просто надприродним!» («El Herald», 22 грудня 1922 року).

                                                                                                                                                              Читати далі

1 2 3
Поділитись

Коментарі закріті