facebooktwittergoogle_pluslinkedinyoutube

Українська публічна дипломатія в Бостоні: інтерв’ю з Катериною Малаховою

Також протягом двох років ми піклуємося про 5 родин загиблих героїв. Зараз намагаємося відкрити декілька стипендій для дітей-сиріт, щоб вони мали можливість отримати освіту. Їм потрібна постійна підтримка і нагадування: люди цінують те, що зробили їхні чоловіки і батьки для України, і шанують їх.

Наша команда намагається відійти від одноразової допомоги, яку надавали раніше: покупка і відправка медикаментів, їжі, одягу. Допомагаємо систематичніше і так, щоб результати можна було побачити в майбутньому. Гроші в Америці на проекти дістати дуже непросто. Ми влаштовуємо різноманітні заходи-фандрейзери, шукаємо донорів, постійно робимо відео- та фотозвіти.

Читайте за темою: Народна дипломатія в Мексиці: інтерв’ю з Оленою Клопотою

GU: Чи є у Вас однодумці, партнери серед місцевої влади чи організацій?

Однодумці є і їх дуже багато, але це окремі люди. А однодумців в інших місцевих організаціях немає, бо якби були такі організації в Бостоні, то, мабуть, не було би «Соняшника Миру». Ми би просто стали членами тих організацій. Тобто є декілька офіційних організацій саме в Бостоні, але вони не направлені на пряму допомогу Україні. Це радше підтримка розвитку діаспори локально.

Наприклад, Українська Організація Освіти (Ukrainian Educational Center) надалa інформаційну підтримку по нашому першому великому фандрейзеру на 400 осіб два роки тому, і на всі кошти ми придбали медикаменти для лікарів на фронті. А Українська Молодіжна Спілка (Ukrainian Youth Organization) та Український конгресовий комітет Америки (UCCA of Boston) ставали спонсорами наших заходів. Незважаючи на те, що ці організації виконують свої функції локально, вони все одно намагаються брати участь у наших ініціативах.

Повинна зазначити, що нам дуже допомагає Українська Католицька Церква в Бостоні. Саме завдяки їхній підтримці та підтримці парафіян розпочалася вся наша діяльність. Також нашим партнером є Українська Федеральна кредитна спілка «Самопоміч» (Ukrainian Federal Credit Union) в Америці. Вони не раз були головними спонсорами наших значних заходів-фандрейзерів, тому їх з гордістю можна назвати нашим головним спонсором.

Останнім партнером стала одна із гарвардських генетичних лабораторій. Спочатку вони не дуже хотіли долучатися до нашого проекту і скептично поставилися до цієї ініціативи з секвенатором. Потім, коли ми відібрали студентку Дарію Пастухову-Литовченко на тренінг, вона своєю працьовитістю, розумом і бажанням вчитися вразила навіть найвимогливіших вчених. Тоді справді з’явилося бажання допомогти і, можливо, залишити слід в історії України. Нас очікує ще дуже багато роботи попереду, але тішить, що у нас також з’являється більше прихильників.

GU:  Які Ваші плани на майбутнє та щодо розвитку організації?

Хотілось би своєю роботою реально вплинути на допомогу онкохворим і не тільки. З часом, щоб в Україні запрацювала генетична лабораторія, де могли б робити аналізи людям, які страждають на рак чи різноманітні генетичні хвороби. Хотілося б відкрити двері для науковців в Україні, які могли би співпрацювати з іншими вченими по всьому світу без перешкод. Так, ми зробили тільки перший крок, доставивши такий апарат в Україну, але досі генетики не мали навіть можливості писати гранти, бо такого обладнання просто не існувало. Взагалі, я зрозуміла, що коли ти співпрацюєш з іншими групами людей і ділишся з ними своїми ресурсами заради спільної мети зробити Україну кращою, то отримуєш фантастичні і несподівані для себе самих результати.

Фото з одного з фандрайзерів на 300 гостей

Фото з одного з фандрайзерів на 300 гостей

GU: А яка Ваша мотивація?

Мені дуже пощастило, що я отримала можливість навчатися, працювати і жити в США. Практично кожен українець може займатися тут, чим захоче, авжеж, за умови, що він буде над цим працювати. Тому ми сприймаємо тут як належне ті можливості і нагоди, про які люди в Україні можуть тільки мріяти. Я впевнена, що допомога людям, які її потребують – це відповідальність кожного українця за кордоном, який називає себе патріотом або говорить, що любить Україну.

Читайте за темою: Народна дипломатія в КНР: інтерв’ю з Олексієм Москаленком

GU: Ви можете порівняти активність громади до Майдану та після? Чи були якісь зміни? Які основні заходи робили українські активісти в Бостоні?

Під час подій на Майдані багато молодих людей, які приїхали відносно недавно, як і я, познаходили один одного через соціальні мережі і почали гуртуватися, зустрічатися, обговорювати, що можна зробити, знаходячись в Америці. Наприклад, до Революції Гідності за все своє перебування в Америці я знала тільки одну українку – свою найкращу подругу, з якою познайомилась в університеті. А зараз, мені здається, у моєму колі – тільки українці, і я дуже щаслива, бо після 5 років перебування в Америці під час Майдану відкрила для себе свою Україну.

Читати далі

1 2 3
Поділитись

Коментарі закріті