Global Ukraine News

Мольфари – карпатські чаклуни

Συγγνώμη,αυτή η εγγραφή είναι διαθέσιμη μόνο στα Ουκρανικά. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Автор: Альона Москалу, редактор Global Ukraine News

Якщо десь на Україні існує чарівний світ, місце особливої енергетики, звичаїв і традицій, то це –  Карпатські гори. Карпати – надзвичайно містичне та загадкове місце. Їхні ліси приховують в собі безліч таємниць. Потрапивши у гори, опиняєшся наче в казці, у королівстві, де свої закони та порядки, де кожного мандрівника гостинно зустрічають його жителі, пропонуючи найкращі їжу, напої та відпочинок.

Горяни й справді почастують Вас усім, що є в домі, навіть якщо Ви з дороги зайдете просто попити води. Дивно, але в горах і нині можна попроситися до когось на нічліг, а за вечерею почути безліч дивовижних легенд. А ще Вам обов’язково розповідатимуть про гірських чаклунів — мольфарів. Маги, чаклуни, знахарі, провидці – це все про них, про карпатських мольфарів. Їх слухаються стихії і боїться нечисть, вони зцілюють людей і живуть високо в горах.

                                                  Хто ж такі Мольфари?

З вікопомних часів в Карпатах живуть люди, котрі володіють надприродними здібностями. Вони «читають» зірки, повелівають бурями та громами, «зав’язують» і «розв’язують» дощ, заклинають змій. Можуть передбачати майбутнє та минуле, зцілюють важкохворих. Їм достатньо встромити градового ножа у дерево, як з нього потече молоко. А один з їхніх головних атрибутів – залізна сокира бартка.

Вперше в Україні про гуцульських «шаманів» у широких колах заговорили після виходу роману Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», ще пізніше — після однойменної екранізації цього твору грузинським режисером Сергієм Параджановим, який глибоко цікавився гуцульським фольклором.

Селилися мольфари, переважно, на окраїнах сіл, високо в горах, де до них важко було підступитися. Часто доводилось долати немалі дистанції, переходити через бурхливі потоки річок Тиси, Прута або Черемошу, добиратися напівзруйнованими підвісними кладками – за безлюдними гірськими кам’янистими стежками ховалась ґражда (великий господарський двір) мольфара. Однак, мольфари не були відлюдниками. Жили з жінками, які допомагали їм по господарству, дружили з односільчанами, уміли бути щирими і вірними приятелями, порадниками і побратимами, хоча і скривдити себе теж не дозволяли. Горяни склали чимало байок та легенд про боротьбу мольфарів з демонами, де мольфар виступає не як покірний раб, слуга, а як безстрашний охоронець, переможець, повелитель темних сил.

Читати за темою:  10 фактів, які Ви не знали про українські казки

Доповнює образ мольфара чорний кіт. Саме чорні коти – неодмінні учасники магічних обрядів і таїнств здавна, що й не дивно, тому що саме чорний кіт тонко відчуває ауру людини, енергетику, уловлює її думки, може визначити хворе місце, а також захищає свого володаря від усіх можливих вроків та псувань, відвертає блискавки від оселі. Кіт для мольфара – своєрідний оберіг, «прикордонник» паралельних світів, ладує простір у якому живе і творить чародій.

                                              Найвідоміший мольфар нашого часу

Михайло Нечай вважався могутнім магом і цілителем. Дивовижні здібності проявилися у нього ще з дитинства – кровотечу він міг зупинити одним лише поглядом. Його бабуся, що володіє магічними здібностями, взялася за навчання внука. Адже мольфари передають свої знання учням. Популярність до Михайла Нечая прийшла у кінці 80-х: його, нібито, офіційно запросили забезпечувати гарну погоду на фестивалі «Червона Рута». Збиралися хмари, накрапав дощ, але варто було мольфарові з’явитися – і відразу виглянуло сонце.

Читати далі

1 2
Share.

Comments are closed.