Извините, этот текст доступен только в “Украинский”. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.
Автор: Марта Дьомочко, редактор Global Ukraine News
В сучасних умовах успішна діяльність України на дипломатичному фронті – запорука не лише демократичного іміджу країни, а й її поступального розвитку, забезпечення підтримки провідних гравців міжнародних відносин у кризових ситуаціях. І якщо успіхи на власне політичному дипломатичному фронті подекуди бувають неоднозначними, то народна та культурна дипломатія в цьому аспекті є доволі результативними, адже дають можливість сфокусувати увагу міжнародної спільноти на ключових моментах, що не завжди вдало вміють зробити політики. Усе це вписується в зовнішньополітичну концепцію smart power, яка уже стала звичним інструментом провідних країн світу.
Чи не найдієвішим інструментом для української культурної дипломатії стає вітчизняний кінематограф, в якому все частіше зображують події Революції Гідності та російської агресії. Вітчизняні кінофільми показують у провідних країнах світу, вони беруть участь в міжнародних кінофестивалях. Після стількох років занепаду вітчизняного кіно – українська кіноіндустрія починає свій прогресивний розвиток.
На користь популярності українського кіно та його сприйняття закордонним глядачем свідчать хоча б ці факти: у Франції, Канаді та США показали стрічку творчого об’єднання «Вавилон’13» — «Зима, що нас змінила»; на Канському кінофестивалі у рамках спеціального показу представили «Майдан» Сергія Лозниці, а нещодавно в Німеччині на кінофестивалі goEast показали стрічку Олександра Течинського «Все палає». І це незавершений список. Світ зацікавився українським кінематографом.
Та навіть найбільша кінематографічна подія — Оскар — цього року не оминула українського кіно: фільм «Зима у вогні: Боротьба України за свободу» («Winter on Fire: Ukraine’s Fight for Freedom») потрапив до п’ятірки номінантів 88-ї кінопремії в категорії «Кращий документальний фільм». До цього ж жоден український фільм не був номінований.
92 дні протистояння, хвилювання і боротьби за наше спільне нове майбутнє під час Революції Гідності — ось що показує ця стрічка світовій спільноті, повторно апелюючи до міжнародного співтовариства, закликаючи надати нам зараз таку ж підтримку, як надавали і тоді. Розвінчати міфи російської пропаганди, показати справжню суть української боротьби та, що найважливіше, нагадати світові, що пережили українці заради європейського майбутнього — власне саме це має критичну вагомість в контексті наближеного референдуму в Нідерландах: продемонструвати світові наші прагнення, бажання жити та розвиватися. «Майдан – це голос народу, а голос народу – це голос Божий» — зазначає очільник УПЦ КП Філарет. І в сучасних умовах український кінематограф докладає значних зусиль, щоб український голос був врешті почутий остаточно.
Читайте за темою: Українська історія пишеться сьогодні в Нідерландах
В своєму арсеналі стрічка «Зима у вогні: Боротьба України за свободу» уже має кілька нагород: перше місце на міжнародному Фестивалі в Торонто (фільм отримав приз глядацьких симпатій як документальний фільм) та гран-прі на Міжнародному фестивалі фільмів щодо прав людини в Нюрнберзі. «Я хочу подякувати за підтримку і визнання нашого фільму, як важливої історичної пам’ятки, присвяченої патріотизму та єдності українського народу» — підкреслює режисер кінострічки Євген Афінеєвський
Євген Афінеєвський отримав нагороду і від президента Петра Порошенка — Хрест Івана Мазепи. Тут варто зупинитися на одному нюансі: режисером фільму є росіянин, і це, свого роду, удар по тотальній підтримці Володимира Путіна, альтернативний погляд, ще одна позиція всупереч звірствам Росії.
Завдяки номінуванню на Оскар ця кінострічка зможе донести українську ідею та основний посил Революції Гідності до більш широкої аудиторії, відкрити світові правду, нейтралізувати російські інформаційно-пропагандиські операції. Це якраз і є культурною дипломатією в дії.
Проте побачивши вдале застосування українського кінематографу, російська пропагандистська машина активізувалася ще більше. Зокрема, резонансна подія відбулася останніми днями у Франції: було показано фільм французького режисера Поля Морейри «Україна, маски революції» на каналі Canal+ , на що одразу відреагувало Посольство України у Франції. Свої протести щодо такої відвертої пропаганди висловили і журналісти, написавши відкритий лист на адресу директора Canal+. Обурилися одіозній картині і самі французи. Розгромний відгук під назвою «Chanel+ презентує втілення мови Кремля» вийшов у Liberation, критичну рецензію на «Маски революції» оглядача Бенуа Віткіна опублікував Le Monde.
Викривлений фільм показує Революцію Гідності як сплановану акцію США, наголошуючи, що Україна «стала пішаком в руках Америки». Це дуже схоже на сталі фрази російської пропаганди, подвійні стандарти якої вражають: прикриваючись плюралізмом та необхідністю існування різних точок зору щодо України, у своїй державі Володимир Путін плюралізму чомусь не сприймає.
Читайте за темою: Антиукраїнський фільм французького режисера обурив іноземних журналістів
Та не лише міжнародні конкурси популяризують вітчизняний кінематограф: часто проводяться дні українського кіно в різних містах світу. Зокрема, дні Українського кіно було проведені в Брюсселі, Лондоні, Будапешті, Берліні, а до показу були представлені фільми: «Майдан» Сергія Лозниці, «Все палає» Олександра Течинського та Олексія Солодунова, «Babylon’13: Війна», «Параджанов» Олени Фетисової та Сержа Аведікяна, «Хайтарма» Ахтема Сейтаблаєва та «Поводир» Олеся Саніна та багато інших. Важливим моментом таких заходів є дискусійний майданчик, який дає змогу ще більше акцентувати закордонну увагу на проблемах України. Наприклад: під час берлінських днів українського кіно особлива увага приділялася арештам українців у РФ — режисера Олега Сєнцова (була показана робоча версія документального фільму «Звільніть Олега Сенцова») та Надії Савченко (показ фільму «Наша Надія» Володимира Тихого).
Цікавим форматом є і міжнародне турне «Побачити Україну: Docudays UA мандрує світом», яке розпочалося в Парижі та протягом січня-серпня 2016 року відвідає п’ять країн Європи: Францію, Німеччину, Італію, Іспанію та Грецію. У програмі фестивалю заплановані покази документальних фільмів, фотовиставки, зустрічі з українськими кінематографістами, а також лекції та дискусії за участю громадських активістів і правозахисників, які допоможуть глядачам краще зрозуміти ситуації, зображені у фільмах, та нададуть більше інформації про події у країні.
У французьку програму ввійшли такі фільми як: «Жива ватра» (2014) Остапа Костюка та «Час життя об’єкта в кадрі» (2012) Олександра Балагури, а також альманах «Євромайдан. Чорновий монтаж» (2014), Сергія Буковського «Завтра свято» (1987) і «Україна: Точка відліку» (2011). Крім того є і фільми, які стосуються історичного контексту і є класикою кіноматографу: білий німий фільм «Одинадцятий» (1928) Дзиґи Вертова.
Отже, активна динаміка постмайданної культурної дипломатії із застосуванням різних засобів (в тому числі і кінематографу) додає оптимізму щодо здатності української держави розвивати різні стратегії та інструменти для просування інтересів України у світі. Тільки об’єднавши зусилля державних інституцій та активних закордонних громад, які займаються народною дипломатією, Україна зможе розвинути позитивний імідж в світі, забезпечити собі належну міжнародну підтримку та реалізувати власні національні інтереси.