GU: Як відкрили для себе саме цей вид мистецтва?
До роботи з деревом прийшла шукаючи «свій матеріал». Матеріал «говорить» до майстра. Так до мене заговорило дерево. Починалося все з простого оздоблення дерев’яних виробів у техніці декупаж. Обробляючі дерев’яні заготовки під подальше оформлення, шліфуючи їх, поліруючи, я вперше відчула, і це було дивовижно, як дерево, коли до нього прикладається людська рука, творча ідея, оживає. І захотілося спробувати зробити щось з нуля, щось своє, саме з дерева і саме власними руками. Від початку задуму і до готової роботи.
Фото: «Різдвяні янголи» від Олени Морандо
Фото: Скриньки ручної роботи, автор Олена Морандо
GU: Дуже цікавою є серія ваших робіт лялечки-україночки. Як з’явилась ідея такої серії?
Серія ця називається «Українські Строї». Якось, в Українському Домі у Києві проходила виставка українських строїв «Благословенна Україна». Виставка вразила, тож ходила, роздивлялась, вивчала, фотографувала, аж тут краєм вуха почула, як дві жіночки, спілкуючись між собою, обмінювались питаннями: «А що то таке – стрій? Ось дивись, написано «Стрій з Полісся», «Що таке серпанок?», «А це що, все оце з України? Воно ж все таке різне…». Саме тоді прийшло прикре усвідомлення того, що для багатьох українців (я вже не кажу про інші країни) український стрій, то «костюм» в якому шаровари, червона спідничка, вишита квіточками сорочка й віночок. Захотілось показати, розказати, відкрити людям очі на наші неймовірно багаті, глибокі і різноманітні традиції в народному одязі. Для мене це певна освітянська місія.
Тому лялечки «вбираю» у традиційні строї, притаманні різним регіонам України. Планую охопити всю країну. Зараз поки то більш Середня Наддніпрянщина: Полтавщина, Слобожанщина, Чернігівщина, Київщина.
Фото: Українські лялечки із серії «Українські строї»
Передивляюсь багато альбомів зі старовинними фото, літературу по традиційному одягу, вишивках, головних уборах і прикрасах. Шукаю фотографії в традиційних строях, з територіальною прив’язкою звідки саме той стрій, в Інтернеті. Товаришую в соцмережах з колекціонерами й продавцями старожитностей, щоб мати можливість переглядати сучасні світлини збережених старовинних речей з приватних колекцій. От так інколи передивляєшся, як раптом «зачепить» певний образ, обличчя і хочеться зробити подібне. Звичайно, на тому маленькому розмірі, як мої мініатюрні лялі (висота 10—12см) нереально відтворити усі деталі, наприклад, вишивку, але тут вже бере своє стилізація з дотриманням загального образу.
Фото: Українські лялечки із серії «Українські строї»
GU: З якими матеріалами працюєте та якою технікою користуєтесь?
Працюю з натуральним деревом – липа, вільха. Дещо роблю з березової фанери вищого ґатунку. Також намагаюсь максимально підбирати лише натуральні матеріали і в оздобленні робіт. У ляльках та інших фігурках основана робота робиться ножем, доводиться стамесками, шліфується шкуркою. Для вирізки з фанери користуюсь лобзиком.
Читати за темою: Решетилівські гобелени від Ольги Пілюгіної – диво народного мистецтва України
Кожен витвір виконується з максимальним використанням саме ручної майстерності. Це принципова моя позиція як майстра та автора. Впевнена, що ніяка машина чи станок не замінять енергетику рук людських, тепло і любов, що вкладаються від серця в кожну різьблену лялечку. Може саме тому у кожного виробу свої особливості і характер. Дерево – жива й тепла матерія. Воно живе й оновлюється в кожному новому витворі. Енергетично я відчуваю, ніби з кожним новим створінням, вирізаним з давно вже відокремленого від коріння шматка деревини, я дарую цьому дереву нове життя.
GU: Чи є у Вас улюблені роботи? Та чи отримували якісь незвичайні замовлення?
Улюбленців немає. Вони усі мені як діти, кожен не схожий на іншого. Усі улюблені. Я з ними розмовляю, коли роблю, хвалю, сварюся… Навіть якщо й хочу зробити дві однакові то не виходить. Замовлення беру тільки на відтворення моделей, вже придуманих і зроблених мною раніше, і те з уточненням того, що ідентично не буде. Звикла робити те, що диктує власна фантазія, творче натхнення.
Читати далі