«Наука не має кордонів»: інтерв’ю з співініціаторами Української Академічної Міжнародної Мережі

Важливо усвідомлювати, що вчені є «сучасними кочівниками» («global nomads») і представляють, можливо, одну з найбільш мобільних професій. На відміну від практично усіх інших сфер діяльності, у сучасній науці є нормою закінчити університет в одній країні, магістратуру чи аспірантуру в іншій, підвищити свою наукову кваліфікацію в третій, і, досягнувши певного наукового рівня і визнання, на конкурсній основі отримати професуру у тій країні, де є оптимальні умови для ведення науки та викладання. Наприклад, серед аспірантів центру Макса Дельбрюка, де я зараз працюю, приблизно половина аспірантів (з понад 350 осіб) – іноземці, а серед керівників наукових груп доля не німців складає приблизно третину. Зараз часто вживають вислів «Наука не знає кордонів», але цікаво зазначити, що, наприклад, посада секретаря з міжнародних питань Британського Королівського товариства (однієї з найстаріших і найповажніших наукових організацій) була затверджена в 1723 році, майже на 60 років раніше, ніж призначення британським урядом першого державного секретаря з закордонних справ. Нерідко науковець передусім усвідомлює себе фахівцем з фізики чи істориком, і саме ця приналежність до «кола посвячених» є однією з визначальних рис ідентичності. Я наголошую на цьому, тому що коли я ділилася думками щодо мережі з деякими колишніми співвітчизниками, траплялися і скептики: «Мені цікаво спілкуватися з колегами з фаху, а чи вони з України чи ні мені не важливо» або «Я і так маю спільні гранти з колегами в Україні, в мене є українські аспіранти, і я не бачу «доданої вартості» (added value) такої організації». Тим не менш, засвоєні ще з дитинства Симоненкові рядки «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину», визначають тією чи іншою мірою самоідентифікацію багатьох представників української наукової діаспори і нам вдалося знайти справді мотивованих колег, готових об‘єднати зусилля.

Наше перше зібрання, де і було проголошено створення мережі, відбулося у Берліні у січні 2016 року. Кількість учасників – більш ніж 200 осіб – перевершила наші найоптимістичніші оцінки, такий значний резонанс неабияк вразив наших німецьких партнерів з організації цього, без перебільшення, визначного німецько-українського наукового заходу. В обговоренні широкого кола тем, що стосувалися як перспектив німецько-української академічної співпраці, так і обміну ідеями щодо основних напрямків необхідних реформ вищої школи та науки в Україні, брали участь як керівники ключових німецьких організацій та уряду, так і представники нашої мережі. Серед них – математик Олександра Антонюк, президент Гумбольдт-Клубу України, який об‘єднує колишніх стипендіатів фонду Гумбольдта; математик Ольга Бєгунова, консультант MT AG; біолог і біотехнолог Юрій Глєба, академік НАН України та засновник багатьох біотехнологічних компаній; математик Юрій Кондратьєв, професор Університету Білефельда; мікробіолог Андрій Лужецький, професор Університету Заарланду і керівник наукової групи Гельмґольцівського Центру інфекційних досліджень; фізик Денис Макаров, керівник наукової групи Гельмґольцівського Центру Дрезден-Розендорф. До речі, і Денис і Андрій – володарі престижних грантів Європейської Дослідницької Ради (ERC Starting Grants). Під час нашого дводенного заходу ми також організували неформальні дискусії, присвячені питанням розвитку кар’єри, як в академічному середовищі, так і в промисловості. Взагалі, підтримка молодих вчених, як в Україні, так і членів мережі, що працюють за кордоном, є також однією з важливих цілей нашої мережі.

Читайте за темою: «За жодне заняття я не заплатила, оплата вчителеві за «шефство» над іноземним учнем передбачена державним бюджетом!», – український досвід освіти в Португалії

GU: А з ким Ви співпрацюєте у Німеччині?

Оксана Зойменіхт (Цюпка): Певна річ, реалізація цієї нашої першої ініціативи була б набагато скромнішою, якби не вирішальна підтримка основних організацій Німеччини, котрі фінансують міжнародну академічну співпрацю та науку: в першу чергу, Німецької Служби Академічних Обмінів (ДААД/ DAAD), Фонду ім. Олександра Гумбольдта (Alexander von Humboldt Stiftung) та Німецького Дослідницького Товариства (DFG), а також двох відповідних міністерств: освіти і науки (BMBF) та закордонних справ (AA). Саме завдяки успіху і спільній організації цього першого мережевого заходу, на який з’їхалися як студенти-стипендіати, молоді вчені, так і керівники лабораторій, завідувачі кафедр і директори інститутів, як представники німецьких, так і українських вищих навчальних закладів та наукових інститутів, міністерств тощо, ми змогли привернути увагу і наочно продемонструвати реальні масштаби та взаємний інтерес до німецько-української співпраці. Ми думаємо, що зародження нашої ініціативи саме у Німеччині й така серйозна підтримка відповідних установ не були випадковими. За кількістю спільних наукових публікацій з іноземними партнерами, Німеччина є лідером для українських науковців. Сюди їдуть навчатися українські студенти – Німеччина посідає друге місце після Польщі, а у самій Німеччині Україна є на сьомому місці серед країн, звідки походять іноземні студенти. Після розпаду Радянського Союзу саме до Німеччини виїхала велика частка українських дослідників (третє місце, після США та Росії). Ми і надалі підтримуємо тісні контакти з вищезгаданими організаціями у Німеччині, а також, наприклад, з інформаційним центром ДААД (DAAD) у Києві, Гумбольдт-Клубом України, посольствами Німеччини в Україні та України у Німеччині, колегами з українських університетів, рад молодих вчених, міністерства освіти та науки, фонду фундаментальних досліджень України тощо.

GU: Як відбувається процес становлення мережі?

Оксана Зойменіхт (Цюпка): Українська Академічна Міжнародна Мережа ще тільки зароджується, але ми переконані, що наші перші спільні заходи зможуть зацікавити ширше коло науковців, не тільки у Німеччині, а й у інших країнах. Наша мережа існує передусім у віртуальному просторі: за основну інформаційну платформу нам править група в професійній соціальній мережі LinkedIn, котра нараховує вже понад 280 членів з близько 20 країн світу та регулярний електронний вісник, отримувати який зареєструвалися вже понад 420 осіб (січень 2016 р.). Ми бачимо нашу мережу як динамічний багатовимірний матрикс, який формується ініціативними членами шляхом створення місцевих осередків, фахових і так званих «стратегічних» груп (фінансування досліджень, популяризація науки і .т.д.), клубів випускників українських вузів тощо. Ми вже маємо вищезгаданий активно діючий місцевий осередок у Берліні та Бранденбурзі, який організовує регулярний україномовний лекторій «Наука з перших вуст», за підтримки українського посольства у Берліні. Ряд колег зголосилися бути представниками у ряді міст Німеччини та «національним контактним пунктом» у Великій Британії. Наразі в процесі створення місцеві осередки у Дрездені та Рурському регіоні (Дюссельдорф-Ессен-Бонн). Важливо зазначити, що ми надаємо перевагу так званому підходу «знизу вгору» (bottom-up and grass-root approach) та намагаємося, з одного боку, ефективно підтримувати ініціативи окремих вчених, а з іншого, започаткувати дієві і довготривалі формати заходів, які б слугували зручною і надійною платформою для обміну інформацією і досвідом, сприяли пошуку партнерів тощо.

Саме для того, щоб наша мережа могла розраховувати на більш стабільну та юридично закріплену підтримку у Німеччині, ще під час нашої першої (січневої) зустрічі, на пропозицію Ольги Гаращук ініціативна група з близько 30 вчених та працівників вищих навчальних закладів вирішила заснувати Німецько-Українське Академічне Товариство (Die Deutsch-Ukrainische Akademische Gesellschaft e.V.). 16 вчених з 10 міст Німеччини провели установчі збори нашого товариства у липні 2016 року. Зараз триває процес формальної реєстрації товариства як недержавної благодійницької організації. Президентом товариства була обрана наша співрозмовниця п. Ольга, а її заступником – хімік Маттіас Епплє (Matthias Epple), професор університету Дюйсбурга-Ессена. До виконавчого комітету нашого товариства також входить скарбник – фізик Неля Вандерка, дослідниця з Гельмґольцівського центру Берліна, і я, як його виконавчий директор.

Читайте за темою: Петро Старокадомський: український учений, що розгадав таємницю рідкісного генетичного захворювання

Ольга Гаращук: З приємністю хочу зауважити, що наше бачення ролі і задач нашої мережі, викладене п. Оксаною у жовтневому номері видання Research Europe було відзначене і позитивно оцінене у доповіді керівника групи експертів Європейської Комісії, колишнього генерального директора Академії мистецтв і наук Королівства Нідерландів пана Ганса Чанга під час презентації аудиту наукової системи України.

Читати далі