Про Україну і українців в Австрії відомо небагато, а те, що відомо, часто носить скандальний / таблоїдний характер (наприклад, справа Фірташа, до того – весілля доньки Клюєва в одному з найрозкішніших палаців Відня) або взагалі не відповідає дійсності (як-от спекуляції про нібито розгул націоналізму тощо).
Оскільки цілеспрямованих зусиль у напрямку формування іміджу з боку держави не було, ми стали в цьому процесі не суб’єктом, а об’єктом. А сприйняття України і українців в Австрії сформувалося внаслідок синтезу історичної спадщини, вдачі австрійців і російського інформаційного впливу.
Було
Головним чином українці з’явились в Австро-Угорщині у 1770-х роках, під час правління імператриці Марії-Терезії, як населення нових територій – Галичини й Буковини.
Читайте за темою: Олександра Саєнко: “Австрія – комфортна країна. Працюй сумлінно, на результат, розвивайся – і будеш реалізованим”
Австрійці (насамперед віденці, звичайно) сумують за своїм величним імперським минулим, тому, спитавши австрійця про Україну, ви насамперед почуєте назви двох найбільших русинських міст Габсбурзької імперії – Лемберг і Черновіц. Деякі українці теж люблять згадувати ті часи й нерідко апелюють до них в розповідях про Україну.
Можливо, це пам’ять поколінь: попри важку долю русини були дуже лояльними до Габсбургів і відомими своїми антиреволюційними настроями, за що отримали навіть назву “тірольців Сходу”. Це були найбідніші краї імперії, але портрети цісаря дбайливо прикрашались яскравими рушниками. І сьогодні ще інколи можна відчути приязне і дещо поблажливе ставлення до нас як до “вірноподданих“.
Після нетривалого розквіту українства у Відні на початку 20 століття настав період радянського забуття, і українці разом з іншими радянськими республіками стали для цілого світу “росіянами“.
Отже, одна з перших характеристик бренду “Україна” у свідомості австрійця: це – частина колишньої Габсбурзької імперії. При цьому все, що за межами колишніх імперських провінцій, уже нецікаве.
Є
З проголошенням української держави мало що змінилося в рівні обізнаності австрійців про Україну, хіба що з’явились “олігархи“, а крім того – прості люди, які почали їхати в Австрію в пошуках роботи. Як гірко написала про українців чотири роки тому Таня Малярчук, “Відень 2013 – гастарбайтери і олігархи”.
На додачу до згадок про корупцію, про яку час від часу писали ще за мирних часів, з початком гібридної війни РФ проти України посилився і російський інформаційний вплив: крім об’єктивних повідомлень про війну (що саме по собі теж привабливості не додає), з’явилися й поодинокі відверто пропагандистські “свідчення” про волелюбний “народ Донбаса” і його визвольну війну проти “київської хунти”.
Все разом складається в сумбурну мозаїку, яка нічого не пояснює і має переважно депресивні відтінки.
З позитиву, який відзначають усі, можна назвати практично лише гарних жінок і смачну кухню. Ні від першого, ні від другого відмовлятися не буду, але пишатися цим, мені здається, не дуже доречно: як націю високих цивілізаційних досягнень нас це не характеризує.
А наразі саме це завдання і є ключовим: сформувати образ України і українців, який би відображав історичні досягнення української нації, їхню значимість для (щонайменше) загальноєвропейської культури і одночасно відповідав на запитання: “Що може дати Україна сучасному світу?”
Читання Тані Малярчук
Ми не відмовляємося в принципі від складних і не дуже приємних тем, але на цьому етапі і в цих умовах презентація, скажімо, важливості Революції Гідності для України або тим більше Європи точно не є пріоритетною. Австрійці – консервативна нація, яка любить тишу, комфорт, мистецтво, лідери якої регулярно говорять про необхідність скасування санкцій проти РФ. Спроби дорікати і демонструвати наші страждання не допоможуть завоювати тут широкі симпатії і підтримку.
Тому наразі ми вирішили звернутись насамперед до інтелектуальної і творчої еліти, до шанувальників високого мистецтва, зокрема, музичного. Підкорити музичну публіку Відня – задача амбітна (зрозуміло, що публіка однієї з музичних столиць світу є дуже вибагливою) і водночас цікава.
І з нею ми впоралися цього разу якнайкраще: розуміючи смаки нашої аудиторії, ми привезли топові музичні проекти, які можуть гідно представити сучасне українське мистецтво, й обрали найпрестижнішу локацію – Віденську філармонію. Тобто обрали правильний продукт і правильне місце для його презентації, відмовившись від ординарних концертів в ординарних залах.
Опера-реквієм IYOV
Неймовірно гарний сучасний зал цього концертного закладу вперше за свою і нашу історію став місцем проведення українських заходів і вдало підкреслив високий мистецький рівень наших учасників. Опера-реквієм IYOV композиторів Романа Григоріва і Іллі Разумейка в постановці Влада Троїцького і віртуозна програма Bach in Jazz від Two Violins і Natalia Lebedeva Trio не залишили байдужим нікого. Віденці особисто дякували мені за те, що ми привезли цю оперу до Відня, і тут немає навіть що додати.
Читайте за темою: Українці Відня запрошують у гості на мультидисциплінарний фестиваль U_Stream
Літературна програма фестивалю теж була невипадковою: дві молоді письменниці провели свої читання в культових віденських кав’ярнях, культура яких, як відомо, належить до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Віденці з неабиякою гордістю ставляться до цієї культури, а літературне читання в кав’ярні, у спеціально відведеному залі, вважається звичним дозвіллям для інтелектуалів.
Читати далі