Извините, этот текст доступен только в “Украинский”. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.
Автор: Альона Москалу, редактор Global Ukraine News
Вона його ростила, доглядала, вчила не для війни, а для життя — щасливого, яскравого, довгого і, головне, мирного. А він, її Захисник, став Героєм. Не тому, що надто прагнув цього, просто так склалися обставини, коли він зміг продемонструвати ті риси характеру, які мама виховувала в ньому з дитинства.
Global Ukraine News продовжує знайомити Вас із черговим блоком фотопроекту «Якби не війна». До Вашої уваги завершальні шість історій про Матерів-Героїв, які силою своєї безмежної материнської любові та підтримки повернули свої синів до життя!
Оксана Заварцева та її син Віктор Андрійчук.
Поранений 12 травня 2015 р. на шахті Бутовка. 11-й батальйон «Київська Русь», с. Гаврилівка, Київська обл.
«Вітя би пішов в будь-якому випадку. Навіть якби знав, що так станеться. І я б його не втримала… А я б, все одно, те саме робила – передавала передачі, чекала, підтримувала. Як мама, я зобов’язана це робити. Бо ж його «переперти» неможливо. А зараз Вітя тримається дуже мужньо, приїжджають його побратими, підтримують. Так що, думаю, все в нас буде добре!», — підсумовує події останніх двох років Оксана Заварцева.
Іраїда Марченко та її син Олександр Марченко.
Поранений 6 листопада 2014 р. в Донецькому аеропорту. Військовий капелан, м. Київ.
«Сашко багато читає, здебільшого серйозну літературу. Недавно в мене була травма, він багато часу зі мною проводив – молився, ми багато спілкувались і на духовні теми також. Він набагато «просунутіший» за мене – сприймає світ більш обширно, ніж я. Він дивиться на світ, ніби зверху на глобус. Це нове покоління молоді, вони розвиненіші за нас, вихідців з Радянського Союзу. Сучасна молодь – це люди, які хочуть будувати новий світ так, щоб бути вільними!», — зазначає Іраїда Марченко.
Ірина Пасічник-Петрінко та її син Василь Петрінко.
Поранений 15 липня 2014 р. біля пункту прикордонного контролю Ізварине, Луганської обл. 3-й опСпП, м. Кіровоград.
«Зараз я розумію – це страшно, відпускати свою дитину на війну, але знаєте, я нічого б не міняла. Єдине, що можу сказати – я багато б віддала, аби повернути сину здоров’я, щоб він жив повноцінним життям… Я йому бажаю тільки щастя, щоб знайшов свою другу половинку, щоб знайшов свою справу, знайшов себе. Я знаю, в нього ще все попереду. В мене які плани? Онуки — це навіть не плани, а велике бажання: щоб швидше це все закінчилось, щоб не бачити сльози материнські», — ділиться планами Ірина Пасічник-Петренко.
Надія Семчишина та її син Данило Семчишин.
Поранений 26 червня 2015 р. біля м. Артемівськ, Донецької обл. 81 ДШБ, м. Калуш, Івано-Франківська обл.
«Я кожного дня молюсь за сина, за його сім’ю, за Вас, усіх волонтерів! Бо коли опускались руки, коли не знала що робити, давали нам надію, підтримку! Ми ж колись навіть слова такого «волонтер» не знали. Таке враження, що Бог нам послав ангелів-спасителів, чесно!», — розповідає Надія Семчишин.
Олена Катеруша та її син Олександр Катеруша.
Поранений 5 серпня 2014р. в Авмросіївському районі, Донецької обл.72 ОМБр. м. Біла Церква, Київська обл.
«Наші з сином мрії – це жити в мирній, процвітаючій Україні. Щоб сини нашої країни любили, не боялися мріяти. Щоб була гідна робота. Щоб могли подорожувати світом. Щоб збувались всі задуми та плани. Щоб ніколи не зіткнулися в житті з байдужістю та жорстокістю, і насамперед, щоб не забувався їх подвиг та героїзм, відданість Батьківщині!», – говорить Олена Катеруша.
Оксана Ягельська та її син Дмитро Ягельський
Поранений 22 травня 2014 р. поблизу м. Рубіжне, Луганської обл. 30 ОМБр, м. Одеса
«Я завжди вірила в Бога, але за ці 2 роки зрозуміла, що тільки Господь Бог може вирішити нашу долю. І що б ти не робив, як би ти не хотів схитрити, буде так, як Бог вирішить. Моєму синові Господь таке випробування приготував. І змінити…. Я, мабуть, хочу, щоб тільки ніжки його – раз – і стали такими, як були. А саму суть його життя, напевне, міняти не стала б: хоч були моменти сумнівів, вибір кожного разу він робив сам. Але ні він, ні я не гніваємося, що так сталось: мовляв, не треба було туди йти. Ми все це прийняли як належне, як те, що повинно було статися! Слава Богу, що живий залишився!», — розповідає Оксана Ягельська.
Фотографом цього блоку став Алекс Солоненко. Команда організаторів — волонтери, які вже 1,5-2 роки допомагають в Центральному військовому клінічному госпіталі, Ірпінському військовому госпіталі, на передовій.
Конкретно проектом займається сім чоловік. Всі вони прийшли в госпіталь окремо, пізніше вже стали справжньою командою. Юля Волкова, Олена Мерко, Марина Соколова, Олена Белячкова, Тетяна Грубенюк, Тетяна Осіпова, Катерина Ольховик – це основа проекту.
«Якби не війна» — це цілком і повністю волонтерський проект. Фотографи, перукарі, візажисти, стилісти, а також надання студій, локацій, одягу для зйомок – базується виключно на волонтерській основі і є абсолютно безкоштовним. І саме завдяки цій величезній кількості небайдужих людей цей проект втілюється у життя.