Ще одна цікава риса їхньої культури — тут не прийнято йти з роботи раніше, ніж керівник. Тому, якщо керівник любить попрацювати ввечері, то і підлеглі затримуються надовго на роботі. Гонконгці не надто поспішають додому: у них маленькі помешкання, де вони лише, по суті, ночують.
Частина місцевих жителів, які ніколи не були за кордоном, — дуже закриті, вони спілкуються лише своїми групками і навіть обідати не ходять разом з усіма. Але є й інша категорія, яких місцеві називають ABC-chinese, що означає A — America, B — Britain, C — Canada. Тобто місцеві жителі, які вчилися в США, Британії чи Канаді та є дуже відкритими, готовими до нових контактів, бо розуміють важливість нетворкінгу.
GU: Чи вдається українцям реалізувати себе в Гонконгу?
У робочому плані тут перепон немає. Наприклад, мої приятелі в Європі розповідають, що досягти чогось українцям там складно через стереотипи, ментальне неприйняття. У Гонконгу все — по-іншому: головне — це твоє бажання працювати і вдосконалюватися. Тут можна швидко відкрити компанію, розпочати власну справу, бо дуже сприятливий ринок. Проте є одна суттєва перешкода — висока орендна плата за приміщення, тому масштабні проекти, із залученням великих площ, робити важко. Якщо ж Ви плануєте працювати в інтелектуальній сфері — немає ніяких проблем.
Читайте за темою: «Знання дитини – це, фактично, лотерея», – українській досвід шкільної освіти у Мексиці
Та в Гонконгу обмежена роль твого кола спілкування та професійних зв’язків на відміну від України, де можна скористатися якимись особистими контактами для покращення чи пришвидшення професійного росту.
GU: Чи повернулися б Ви та інші українці Гонконгу назад до України та за яких умов?
Це питання обговорювалося з нашими українцями тут. Ми всі любимо Україну, поважаємо наших людей, але в тих умовах, які склалися в нашій країні, про повернення важко навіть говорити. Якби я поверталася, то хотіла б, щоб стало безпечно ходити по вулицях, щоб медицина була на достатньо високому рівні, прозоріші закони та досконаліша система оподаткування, щоб люди могли отримувати гідні зарплати, а корупція була подолана. Я думаю, що мінімальна зарплата для українців має складати 1000 доларів, а середня й взагалі — 2000: тоді українці почнуть краще жити і почуватися надійніше.
Але для цього потрібні кардинальні зміни, починаючи з освітніх реформ, які б базувалися на практичному і творчому опануванні предметів, а не на зазубрюванні. А це неможливо без мотивованих вчителів, у яких теж має бути висока зарплата і покликання до своєї професії. Українському бізнесу зараз бракує прозорості. Якби було просто відкрити бізнес, почати свою справу — більше українців поверталося б.
В Україні все може бути добре. Насамперед, треба, щоб закінчилася війна. А потім, щоб відновився середній клас, повернулися інвестори і люди навчилися заробляти гроші, а не обговорювати статки бізнесменів у політиці. Також, якщо все буде прозоро, бізнесменам не треба буде йти в політику, закони будуть написані і виконані, політики будуть займатися своєю справою. Розумні і працьовиті люди будуть поступово ставати більш заможними та не будуть сприймати статок, як зло.
Ми маємо дочекатися, коли покоління, яке буде виховане на інших цінностях, отримає нову шкільну освіту і зможе працювати, хотітиме залишатися в Україні.
Щоразу, коли я бачу нові ініціативи в Україні, у мене виникає велике прагнення допомогти своєю порадою, поділитися досвідом, але на даний момент готовність повернутися і щось змінити самій поступається бажанню залишитися тут. Я вирішила поки віддалено змінювати імідж України на краще.
Читайте за темою: “Йорданія – наші очі, Україна – наше серце“ – українська громада в Йорданії
GU: В якій сфері хотілося б Вам працювати після повернення?
Мені б хотілося працювати у тій сфері, де мій внесок може бути найбільшим. У сфері прав жінок, прав дітей. Бо в Україні законодавство в цій сфері є, окремі ГО діють, але немає системи, щоб все співпрацювало і створювало умови, за яких права людини дотримувалися б на належному рівні. Нещодавно я стала магістром з питань прав людини та демократизації на факультеті європейського права і пройшла практику у міжнародних дослідницьких центрах та у закордонних міністерствах.
GU: Який унікальний досвід українці Гонконгу можуть передати українцям в Україні?
Гонконг особливий тим, що тут багато можливостей і все розвивається швидко та інтенсивно. Люди не бояться рухатися вперед. Коли я розповідаю своїм друзям про можливості Гонконгу, вони — захоплені, але бояться спробувати, бо не знають, яка буде реакція і чи то спрацює в Україні. А тут люди просто беруть і роблять, реалізовують свої плани, докладають усіх зусиль. Тому ті, хто тут досить довго, могли б передати цей унікальний досвід, дух віри в себе і в свої проекти. Адже найголовніша умова, щоб щось працювало — власне бажання та ініціатива. GU