Джерело: Європейська правда
Автор: Юрій Панченко
4 червня Польща відсвяткувала річницю перших у новітній історії вільних виборів. Ці вибори, які «поставили хрест» на політичній монополії комуністів, відбулися в далекому 1989 році.
Здавалося б, минуло цілих 27 років. Та й дата не ювілейна.
“Не хочемо Білорусь у Варшаві” і Ярослав Качинський в образі “Бацьки”
Однак тема боротьби за демократію знову стала актуальною для Польщі. Принаймні, у цьому впевнена значна частина суспільства, яка не підтримує правлячу партію «Право і Справедливість» (ПіС).
Вигравши президентські й парламентські вибори і отримавши однопартійний уряд, ПіС опинився в кількох кроках від абсолютної влади в країні. Перший крок вже зроблено – робота Конституційного трибуналу заблокована, що не дозволяє накласти вето на закони, які явно суперечать Конституції.
На думку опозиції, другий крок – формування конституційної більшості – теж не за горами.
«Петля стискається дуже повільно, однак якщо озирнутися назад, то за півроку різниця очевидна. Тому якщо ми зараз відступимо, то за пару років отримаємо другу Білорусь», – кажуть противники ПіС, які прийшли на мітинг 4 червня.
Звісно, все це не пройшло повз увагу Брюсселя. Єврокомісія вже висловила свою «глибоку стурбованість» і навіть пригрозила санкціями.
Однак можливості євроінституцій обмежені. А отже, порятунок польської демократії – справа рук виключно польських демократів, кажуть прихильники опозиції.
Не дивно, що опозиція вирішила використати важливу для польської історії дату для масової акції протесту.
До того ж у Польщі в цей день завжди проходять вуличні акції, а 4 червня цього року випало на суботу. Комітет оборони демократії (КОД), у рамках якого громадські рухи та частина опозиційних партій координують свої дії, заздалегідь оголосив про ці плани. Та у відповідь влада… зробила суботу робочим днем.
Марш опозиції все одно відбувся – КОД просто переніс його на вечір. Але перенесення вихідних не могло не вплинути на явку. За оцінками КОД, у суботу на вулиці Варшави вийшло близько 50 тис. осіб, тоді як попередній мітинг, який відбувся 7 травня, зібрав рекордну явку – понад 200 тис.
“Рахівниця для поліції. 25 тисяч – це не 45 тисяч”
У поліції, втім, заявили, що ці цифри перебільшені – минулого разу, за їхніми даними, на мітинг прийшло близько 45 тис. осіб, а тепер – лише 10 тис.
Різниця в підрахунках – постійна тема для суперечок. На відміну від українців, які намагалися порахувати кількість людей на Майдані шляхом складних формул, поляки підійшли до справи більш технологічно.
Фотографію минулого маршу протесту обробили в спеціальній програмі, що використовується у мікробіології для підрахунку мікробів. Результат підтвердив правоту опозиції – на мітинг прийшло більше 200 тис.
Втім, чи то 200, чи то 45 тисяч вийшло на вулиці – опозиційна хода стала найбільшим мітингом у Польщі з часів падіння комуністичного режиму.
Ще один спосіб «перебити» в ЗМІ інформацію про протести – одночасно з мітингами опозиції проходять акції на підтримку уряду. І хоча їхня чисельність набагато відрізняється, польські телеканали, які стають все більш залежними від влади, говорять про різні мітинги як про явища одного порядку. Не менша проблема – польські демократи, як і українські, дуже не люблять діяти разом і не до кінця довіряють один одному.
Так, досі незрозуміла роль «Громадянської платформи», яка все ще залишається найбільшою опозиційною силою. Партія офіційно так і не приєдналася до КОД, а її новий лідер Гжегож Схетина просто проігнорував варшавську ходу, поїхавши замість цього виступати в невелике містечко Легниця на крайньому заході Польщі. Втім, це не завадило «Платформі» обклеїти центр Варшави білбордами, де партія закликає «Разом захищати Польщу».
Броніслав Коморовський і Олександр Квасневський
Також організаторам не вдалося реалізувати обіцяний формат «ходи трьох президентів». Якщо Броніслав Коморовський і Олександр Квасневський брали участь у мітингу, то анонсований перший президент Польщі Лех Валенса залишився у Гданську. Більше того, напередодні перший президент Польщі виступив із гучною заявою про те, що готовий вийти на ходу лише після того, як туди прийдуть 2 млн людей.
Щоправда, напередодні ходи було оприлюднено спільне звернення трьох президентів до країн ЄС. «Ми звертаємося з країни, що потрапила в несподіване лихо, де під загрозою опинилися основні цінності: демократія, верховенство права, права людини», – так характеризують нинішню ситуацію в країні екс-президенти.
Однак, як і в Україні, недоліки роботи політиків компенсує креатив громади.
Напередодні мітингу організатори оголосили, що його символом буде метелик, розмістивши в мережі схеми виготовлення паперових метеликів.
Офіційна ідея символу в тому, що, всупереч крихкості, помах крила метелика може призвести до колосальних змін історичного масштабу – натяк на «ефект метелика» із знаменитого оповідання Рея Бредбері «І грянув грім».
На площі люди пояснюють новий символ простіше: «Це – символ свободи, адже ми прийшли захищати нашу свободу», – кажуть мітингувальники. Не втримавшись, питаю: але ж метелики живуть лише кілька днів. «Нічого, – відповідає жінка, яка надягла на спину величезні крила. – Це означає, що на мітингу буде багато молоді».
Метеликів у кольорах польського та європейського прапорів дійсно багато – причому більшість явно саморобні. Також на мітинг прийшло багато громадських організацій – збирають підписи проти ініціативи про повну заборону абортів, зі своїми прапорами прийшли активісти ЛГБТ.
Питаю одного з учасників мітингу, як він ставиться до такого сусідства. «На їхні мітинги вже почали нападати. На решту поки ще ні, але це показує, куди ми йдемо», – відповідає він.
Всупереч такому песимізму, сам мітинг проходить мирно.
Втім, одразу після розмови про напади з машини, що проїжджає повз, молодий хлопець декілька раз кричить протестувальникам: «Іуди!». У відповідь – сміх. Поки ще лише сміх.
Рух по маршруту маніфестації перекрито, але за погодженням з владою залишена смуга для державного транспорту. Це ще більше розтягує колону маніфестантів. До їхнього приходу на Площу Конституції здається, що їх набагато більше 50 тис. – як мінімум удвічі.
А вже під час мітингу, нагадуючи про необхідність не перекривати дорогу, ведучий жартує: «Не забуваймо, лишаймо дорогу для державних машин – раптом уряд вирішить поїхати геть». Знову всі сміються.
Сам мітинг, формально присвячений подіям майже 30-річної давнини, постійно перескакує зі спогадів до порівняння тодішньої ситуації з нинішньою.
Адже тоді Польща зробила крок до свободи і до майбутнього членства в ЄС, а нинішня політика правлячої партії «Право і Справедливість», на думку мітингувальників, відділяє країну від Європи.
«Якщо їм так хочеться – нехай одразу оголошують референдум про вихід з ЄС, ось тоді і побачимо підтримку їх курсу», – компанія друзів обговорює заяви зі сцени, що ПіС веде Польщу до виходу з Євросоюзу.
«Ми вибороли свободу, але не думали, що її доведеться знову захищати», – говорить зі сцени Коморовський. «Свобода дає нові шанси – кожен день новий шанс. Шкода, що не всі це розуміють», – каже Квасневський.
На відміну від учасників мітингу, які не шкодують сарказму на адресу Ярослава Качинського (на адресу президента і прем’єра жартів і карикатур майже немає – всі розуміють, хто саме Качинський є реальним керівником країни), на сцені уникають гострих нападок.
І це на тлі дедалі більш різких заяв нової влади. Наприклад, на багатьох учасниках мітингу – футболки з написом «Найгірший сорт поляків». Так молодший Качинський встиг охарактеризувати незадоволених ситуацією в країні.
І в цьому криється загроза, не менша, ніж монополізація влади. За останні півроку польська політика різко радикалізувалася. «Постійні погрози з боку влади, звинувачення, що опозиція працює проти країни. Виходить, що частина країни налаштовується проти іншої. Такого у нас ніколи не було. Навіть якщо ми вирішимо проблему з ПіС, ця проблема залишиться надовго», – визнають на мітингу.
Водночас зі сцени воліють говорити про абстрактні загрози свободі.
«Дехто з тих, хто був з нами тоді (наприкінці 1980-х), зараз став загрозою для свобод», – каже Коморовський.
«Тут є місце ще для когось. Ярек, прийди і подивись – ми є», – звертається Квасневський, і натовп підхоплює ім’я «антигероя».
Ще одна відмінність від українських мітингів – економність. Навіть символіку КОД тут видають лише в обмін на пожертвування. А зі сцени закликають «пожертвувати хоча б злотий, щоб нам було на що провести наступний мітинг».
Відповідно, немає і концертів – мітинг триває годину, після чого, заспівавши гімн, урочисто заявляють про його закінчення. «Свобода – не в законах. Вона в душі і серці кожного поляка, і ми її не віддамо», – кажуть наостанок зі сцени.
Люди, втім, розходяться повільно – фотографуються з найкреативнішими плакатами і обговорюють почуте.
«Від Європи чекати допомоги не варто, доведеться справлятися самим. Якщо там (нагорі) не зупиняться, через рік доведеться вивчати ваш, український досвід», – каже вчителька з Пулав.
І нарешті, ще одна проблема – багато з тих, хто прийшов на мітинг, особливо молодь, виступають за демократію і проти ПіС, але не готові підтримати старих політиків, перш за все «Громадянську платформу».
«Подивимося, може, з нових активістів щось вийде. Тридцять років тому лідери теж з’явилися нізвідки», – каже хіпстерського виду хлопець.
Однак впевненості в його словах небагато.
Сохранить
