Андрій Якубув
20 років, Іспанія, Валенсія
Народився у м. Дрогобич (Львівщина). Мешкає закордоном з восьми років, разом з батьками. Навчався у іспанських школах, де дітям мігрантів приділяють додаткову увагу, щоб допомогти в інтеграції.
Навчається в Університеті Валенсії за двома напрямками – «Право» та «Політичні науки і Державне управління». Створив в університеті Українське студентське товариство, яке влітку 2015 року видало іспаньскою мовою книгу «Іван Франко – українське перо іспанських класиків». У цій книзі, на фоні існуючих перекладів франкових віршів на іспанську, три українських професори, один з яких з Луганська, розповідають про творчість, філософію, біографію, а також вклад Франка у відкриття для українців класики іспанської літератури. З жовтня 2014 року регулярно веде короткострокові курси української мови та культури для іспанців при університеті.
У січні 2014 року заснував громадський часопис «Надсегурська Україна»,- щоб посприяти мобілізації іспанських українців під час Революції Гідності. За клопотанням п’яти українських асоціацій з різних міст Іспанії, відзначений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
Окрема зацікавлення – дослідження участі українців у Іспанській громадянській війні по обидва боки.
– Як в Іспанії опинилися українські мігранти? Чим живе місцева українська діаспора?
– Українська еміграція – це так звані чотири хвилі. Іспанія в ній стала традиційною зовсім недавно. Перші достовірні звістки маємо про представників «другої хвилі» – між Першою і Другою світовими. Так, одесит Всеволод Марченко у 1930-х роках був директором мадридського аеропорту «Барахас». Згодом українці, у кількості десь до півтори тисячі, взяли участь в Іспанській громадянській війні по обидва боки, після якої дехто тут залишився.
З «третьої хвилі», наприкінці Другої світової війни, тут опинилися кількадесят колишніх бійців СС-Галичина, які заснували перші громадські рухи в Іспанії. Наприкінці 1990-х до Іспанії хлинула економічна міграція, яка зазвичай починалася як короткострокові заробітки одного з членів сім’ї, а завершувалася об’єднанням сімей – завдяки сприятливим законам, прийнятих тоді іспанцями. Була солідарність, адже у 1960-х іспанці самі випробували долю трудових емігрантів.
Осередки українців – це переважно церковні парафії, суботні школи та асоціації, частина з яких – нові волонтерські рухи. Ми тут об’єктивно – далеко не «діаспора», але, як на мене – також і не одна «громада». Між нами ще мало зв’язку. Хоча, якщо поглянути на державний устрій Іспанії, то між автономіями така ж ситуація – деякі живуть за своїми законами та мають свої мови. Умовно кажучи, десь так і українці.
Українство в Іспанії – це розпорошеність, ми – навіть, якщо в одному великому місті – живемо на рівні окремих кіл. Тим не менш, волонтерство долає ці бар’єри. Наприклад, кошти на лікування постраждалих, починаючи з першого прооперованого тут євромайданівця, збираються всією країною.
– То українці в Іспанії на шляху до перевтілення в діаспору?
Серед українців в Іспанії меншає громадян України, котрі вже не налічують навіть 90 тисяч. Адже на цьому шляху в Іспанії відзначаються два важливих моменти. З одного боку, громадяни України, на основі тривалого проживання, беруть іспанське підданство в темпі кілька тисяч на рік. За даними Національного Інституту Статистики, вже понад 35 тисяч громадян Іспанії є уродженцями України. З іншого боку, в Іспанії щороку народжується близько тисячі немовлят від матерів-українок.
Ці окремі події стають складовими одного процесу. І це – є викликом. У майбутньому візьме верх асиміляція або просто байдужість до українського, чи все-таки ми станемо новим руслом активного світового українства? Я б не робив ставок на колективну свідомість – все в руках можновладців. Дванадцята стаття Конституції України (“Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави”) набуває нового сенсу.
Важливими є індивідуальні підходи. У традиційних краях української еміграції – зовсім інші проблеми. Там вже існує поділ на «нову» та «стару» діаспори в межах одної країни. Це проявляється, коли святкування Дня Незалежності України призначають на один день і на один час, але в різних куточках міста. В Іспанії ж, українська молодь навіть не є самостійним учасником хоча б яких громадських справ. І це – також не на українську користь.
Мітинг в Мадриді на підтримку звільнення Надії Савченко
– Що можна вважати головними подіями в житті української діаспори Іспанії у 2015 році?
– Головне заняття діаспори останні два роки – це допомога Україні. Це й збір гуманітарної допомоги – автотранспорту, обладнання, різної продукції, і прийняття на лікування поранених бійців АТО, й відпочинок дітей в Іспанії.
На початку року в Мадриді вперше провели фестиваль лемківської культури. У вересні проходили Дні української культури в Каталонії, тоді ж у іспанській столиці відбулися річні збори Світового Конгресу Українців. На півдні Іспанії, у місті Уельва, цього року відкрили перший власний мурований храм Української греко-католицької Церкви.
Багато зусиль надалі докладаються для протидії російської пропаганди, яка направлена проти України, але це окрема тема.
Джип та прапор, з Валенсії – на передову
– Як проявляється вплив російської пропаганди на місцевих мешканців?
– З одного боку, росіяни пробралися до іспанських ЗМІ. Так, в найпопулярнішої іспанської газети «El País» тривалий час виходив вкладиш «Russia Beyond the Headlines», за кошти уряду Росії. Раніше такий вкладиш мала лише «The New York Times».
Згодом, росіяни запустили іспаномовну версію телебачення та інтернет-порталу «Russia Today», до якого була безмежна довіра в перші місяці російської агресії проти України. Інша частина іспанських кореспондентів писали про Україну з відрядження у Москві – напевно з джерел російських інформагенств. Чому російських? Бо помітної української альтернативи не було.
Це тепер дедалі більше є розуміння чи підозра, що російські медіа – це пропаганда й до них ставлять з осторогою. Однак, українська повістка в Іспанії й надалі переважно складається із заперечення проросійських фейків.
Зараз, приватну ініціативу подає відомий Український Кризовий Медіа Центр, з яким я співпрацюю. А чи стане нещодавно прийнята мультимедійна платформа іномовлення України нашим важелем у світі? Покаже час і виділені на це кошти. Не знаю, чи буде резонанс в Іспанії, але буду радий, якщо інформація з Києва доходитиме хоча б до тимчасово окупованих територій.
– Що зараз говорять в Іспанії про Україну?
– Ми зникли з інформаційної стрічки, хоча люди запитуються – а що там з «конфліктом в Україні». А коли з’являємося – не з найкращого боку. Так, гуляла цитата слів голови Верховної Ради Володимира Гройсмана під час розгляду змін в законодавстві щодо захисту трудових прав сексуальних меншин, мовляв – «жодних одностатевих шлюбів в Україні бути не може». Для країни, яка це узаконила 7 років тому однією з перших в Європі – це як «жовта картка».
Певний резонанс викликала новина про заборону в Україні Комуністичної партії. Багато хто тут розцінив цю заборону політичної ідеології як напад на демократію. Іспанська комуністична партія свого часу була голосом проти диктатури ген. Франко та навіть зробила ідеологічну жертву для відновлення демократії в країні – прийняла монархію.
Законопроект іномовлення України діаспоряни підтримали відеороликом, презентованим у сесійній залі перед голосуванням народних депутатів. На зображенні – надане Університетом Валенсії кабінетне приміщення для Українського студентського товариства.
«ПОТУЖНА ІСПАНСЬКА ПАРТІЯ ГОЛОСУВАЛА ПРОТИ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНА-ЄС»
– Хто просуває російські інтереси на політичному рівні в Іспанії, як-то Віктор Орбан в Угорщині чи Марі ле-Пен у Франції?
– Якщо відкинути конспірологію, можна помітити активність двох іспанських політичних сил, які у вересні 2014 року не просто голосували проти Угоди про Асоцію ЄС з Україною, але ще й не підбирали висловлювань у своїх закидах у бік до нової української влади. Одна – це «Об’єднані ліві», блок представників традиційних лівих партій, що в ці дні розпадається. Інша – «Подемос» («Можемо») – це партія “нових”-лівих, щойно заснована на початку 2014 року. Після парламентських виборів минулого 20 грудня вся увага була зосереджена саме на останній. «Подемос» вперше брала участь у всеіспанських виборах і, в блоці з регіональними партіями, взяла 69 місць з 350.
Зараз тривають інтриги мадридського двору за те, чи вдастсься обрати Главу Уряду простою більшістю, або ж країна піде на перевибори. У будь-якому випадку можна сказати, що «Подемос» претендує на роль наріжного каменю в політиці. Вони є активістами боротьби «старої» та «нової» політики – стабільності проти кардинальних змін. Ще невідомо, як це вплине на позицію Іспанії щодо України.
Натомість, серед лідерів перегонів є й позитив. Дві традиційні партії – консерватори та соціалісти – вказали у своїх передвиборчих програмах про підтримку вирішення «конфлікту в Україні» та поваги до її «територіальної цілісності». А ще одна – новітня партія «Сіудаданос» – навіть доповнила, що Крим – це Україна.
– Минулого року на представників української діаспори навіть нападали ліві радикали, автівку посольства закидали камінням. Не могли б Ви розповісти про ці випадки й оцінити, як змінилася ситуація зараз?
– Так налаштовані ліворадикали і ця так звана «солідарність з Донбасом» – це справді мала частка населення. Рівень їх догматизму чи політичного сектантства настільки великий, що спроби переконати їх аргументами – лише марна трата часу.
Восени минулого року дійсно було напружено – відразу кілька гучних епізодів у мадридському регіоні та один в Барселоні. Зазвичай, за схожою схемою: іспанці влаштовують захід проросійської пропаганди, українці йдуть туди аби їм завадити чи переконати. Синьо-жовті кольори діють на них як червоне на бика і, як наслідок, – «злочин ненависті» з боку іспанців.
В Барселоні наслідок був трагічним – одному з українців шоломом проламали голову й він потрапив у стан коми. Зараз одужує. Напередодні того інциденту колишній генконсул Хрипунов попереджував місцеву поліцію про загрозу, але його сигналу не надали належної уваги. У той же період, на території Університету Комплутенсе у Мадриді студенти-радикали вигнали з приміщення українських активістів та кидали камінням у машину українського дипломата, який також туди завітав. Після цього випадку посол Погорельцев звертався до іспанського МЗС та особисто висловив обурення ректору цього університету, а у той час ним був син лідера Компартії часів Громадянської війни… Загалом, не обійшлося і без вуличних сутичок між прихильниками різних точок зору щодо України.
Наразі не спостерігаються більше таких «презентацій» в університетах не мітингів проти «київської хунти».
Але вважаю, що без вирішення залишилася одна знакова проблема. В місті Алкалі-де-Енарес, батьківщині Сервантерса поблизу Мадриду, у травні 2014 року місцеві українці висадили «садок вишневий», встановили пам’ятну таблицю Тарасу Шевченкові та Героям Небесної сотні. Цю табличку кілька разів паплюжили і врешті знищили. Є копія, але її бояться поновлювати, – причину не заперечує навіть місцева влада.
У Посольстві України ініціаторам «Шевченкового меморіалу» в Алкалі-де-Енарес вручали громадські нагороди, передані з України на клопотання Андрія Якубува
«В ІСПАНІЇ ПОСОЛЬСТВО ТА ГЕНКОНСУЛЬСТВО УКРАЇНИ – НАПІВПОРОЖНІ»
– А як ви оцінюєте роль українського МЗС у просуванні інтересів України в Іспанії?
– Зі співчуттям. Проблему поясню на прикладі. За заявами міністра Клімкіна лише за 2014 рік українські посольства успішно опрацювали 2,5 тисячі запитів від українських компаній, які бажають експортувати в Європу свою продукцію. Це щось між консалтинговими послугами українському бізнесу та його лобіюванням. Наші посольства ініціювали участь у 150 тендерах, які принесли нашим компаніям майже 700 мільйонів доларів. При цьому МЗС за це нічого не отримало! Хоча, існує хороша європейська практика щодо цього.
Наприклад, посольство Данії в Іспанії надавало аналогічні послуги своїм компаніям беручи з них 120 євро за годину роботи. Дипломати консультують датський бізнес в Іспанії й врешті – матимуть надходження до свого кошторису. На українських дипломатів цю роботу покладають як додаткове навантаження, ніби недостатньо того, що їх кількість й так скоротили. В Іспанії кілька місяців залишаються незаміщеними посади трьох радників посольства – з економічних, політичних та культурних питань. Понад року немає Генерального консула України в Барселоні. Роботу за відсутніх тягнуть ті, хто залишився.
Гідність української дипломатії тримається на її ентузіастах. Але гідність та ефективність у період війни – різні речі.
Можливо, перегляд політики МЗС принесе ті ресурси, які можна скерувати на культурну дипломатію, підвищення рівня консульського обслуговування та умов праці самих дипломатів. Або хоча б дозволити проводити дипломатичні прийняття у посольстві України з нагоди національного свята. До слова, у 2014 році, посольство Росії у Мадриді провело відразу кілька прийомів, зокрема і державного рівня, а також – один окремий – для сотні іспанських журналістів.
– Над чим працюєте зараз?
– Невдовзі має вийти книга на іспанській про роль української делегації у заснуванні ООН. Тоді Україна, хоча і за руку з СРСР, показалася усьому світу. В якості аргументації щодо залучення української делегації у Сан-Франциско 1945 року як держави, радянські комуністи навіть вказали, що українське державотворення походить з Київської Русі, а також мало форму Козацької республіки. Такі архівні документи – здатні розривати шаблони сучасної російської політики.
Розмовляв Ілля Лукаш
Заняття української для іспанців в Університеті Валенсії