Global Ukraine News

Оксана Забужко: Україна про себе не вміє говорити, бо її вчили мовчати

Джерело: 24 Канал
Автор:  Дмитро Бобрицький

Лідерів думок, які публічно говорять про небезпеку російського інформаційного терору для України, можна порахувати на пальцях. Письменниця Оксана Забужко, аби донести до українців усі загрози від машини пропаганди в останній своїй книжці “сідає в танк”.

У своєму інтерв’ю Оксана Забужко розповіла про ментальну перестановку меблів у “поколінні незалежності“, зброю проти інформаційної війни та колоніальну спадщину, яка досі змушує нас мовчати.

Про збірку “І знов я влізаю в танк”

Я людина, яка розуміє, що мовчання є гріхом. Цю тезу можна знайти у багатьох релігіях. На перший погляд, мовчання видається для багатьох комфортнішим, але – це неправда. Бо мовчання пече і палить зсередини.

Я не знаю, чи збірка есеїв “І я знову влізаю в танк” допоможе комусь конкретно, але це мій обов’язок говорити, бо робота кожного письменника – це виробництво мови і смислів.

Якщо я мовчу в ситуації, коли бачу можливість розвитку дуже зловісних сюжетів, – це означає, що я дезертирую.

У цій книжці у мене не було завдання відтворити матрицю, яку використовує агресор у інформаційній війні, це не “мануал для розпізнавання зла” в повсякденному потоці новин. Мною керувало радше егоїстичне бажання – розповісти, як письменник переживає стан гібридної війни, коли замість мостів бомблять мізки. Поділитися власним досвідом збереження притомності.

Читайте за темою: Юлія Орлова, генеральний директор видавництва «Vivat»: дитячої літератури не може бути забагато

Ця книжка має свою внутрішню логіку, з якої читач зможе самотужки скласти собі більш-менш цілісну картину нашої доби. Це, певним чином, також спроба осмислення сучасної історії – вичленування з її хаосу універсальних, “довгограючих” сюжетів.

Технології агресора

Матриця, яку використовує Кремль проти України, якщо її бачити – вона досить одноманітна, бо зло – не творче і не креативне у своїй істоті.

Так, воно мінливе і має багато масок, але базові схеми та алгоритми сьогоднішньої пропаганди та обману спираються на політтехнології ще царського уряду.

Головний фактор переваги агресора – у секретності технологій обману, які досі доступні “прошарку втаємничених”, котрі їх юзають просто з підручників.

Група “наділених допуском”, як “внутрішня партія” у Орвела, котра знає ці технології обману, а основній масі “пролів”, чи, по-теперішньому, “лохів”, – нам з вами і решті людства – ці технології знати “не положено”. Тому кожне розсекречення чи злив інформації так дратує кремлівських хлопців.

Мало хто звернув увагу, що на другий день після анексії Криму російський уряд прийняв рішення продовжити термін секретності на документи спецслужб з 1918 по 1991 роки, що значить – воно далі чинне, і вони працюють за тими самими технологіями.

Певним бекграундом для розуміння, бачення і сприйняття цих технологій послугувала мені моя робота у архіві СБУ, коли я писала “Музей покинутих секретів” і вивчала документи 1940-х років – війни чекістів проти Служби безпеки ОУН (Б).

Читайте за темою: Олег Панфілов, професор, письменник, публіцист: «Націоналізм нинішньої Росії – не сучасна хвороба, вона стара, імперська»

Схеми, технології, прийоми – один до одного, що відбувається сьогодні. Єдина відмінність у тому, що тоді не було ані телебачення, ні інтернету для такого масового покриття.

Ігор Померанцев у цьому контексті якось з притаманною йому іронією зауважив: “Плохо работают, в мое время работали лучше“.

Росія – не Європа

Тут розкривається захоплюючий сюжет, чому Росія виявилася дуже придатною для технологій зомбування – у них є поняття “таїнства влади”, якого абсолютно немає у Європі.

Адже Європа заснована на цінностях, які можна коротко описати тріадою: “Рим” (верховенство права – рівність перед законом), “Париж” (права людини), “Каносса” (розмежування світської та духовної влади).

В жодному разі з того не вийде найманий менеджер, якого по суспільному договору можна звільнити. Ось, де проходить цей цивілізаційний розлом.

Читати далі

1 2
Поділитись

Коментарі закріті