Проект Global Ukraine News розвиває нову глобальну мережу для більш системної співпраці українських лідерів з усього світу. Йдеться про створення комунікативної платформи, яка допоможе розвинути нові спільні проекти. Рубрика Global Ukrainians розповідає про новостворені пост-майданні рухи та українських лідерів глобального масштабу, їхні внески та майбутні проекти на підтримку боротьби Українського народу за свободу та за європейський вектор розвитку України. Для кращого розуміння ситуації у Мексиці, ми звернулись до глобальної та проактивної українки – Олени Клопоти.
Олена Клопота, активістка української діаспори в Мексиці
GU: Мексика – досить далека і цікава країна. Як сталось, що Ви опинилися саме там?
Я працюю в міжнародній компанії, до якої приєдналася в своєму рідному місті Києві 10 років тому. Українці вміють працювати на результат, в умовах змін, ефективно та своєчасно вирішувати проблеми. Великі компанії це цінують. Так я потрапила до експатського клубу. Спочатку, влітку 2013, я переїхала до регіонального офісу в Москві, а в квітні 2015 опинилася в Мексиці, в Гвадалахарі.
GU: Як Ви знайшли українців в Мексиці? Чи була вже на той час сформована громада?
Ще до переїзду я почала шукати українців в Гвадалахарі, адже це – велика підтримка і допомога в адаптації. Українців я знайшла, але організованої громади як такої не існувало. Гвадалахара – це друге за кількістю населення і за важливістю ведення бізнесу місто в країні. Але великої міжнародної спільноти тут немає. Іноземців-експатів тут є небагато. В основному в Гвадалахарі оселяються іммігранти, тут дуже багато змішаних, мексикано-українських сімей.
Спілкуючись з українцями Гвадалахари, хотілося вкласти певний сенс в наші зустрічі. Так почалася організація нашого українського осередку. Першим заходом, який ми провели спільно, було святкування Дня Незалежності у 2015 році. Тоді ми зібрали всіх тих, хто у Гвадалахарі підтримує Україну. Нас – небагато, загалом 30-35 чоловік, але всі заходи у нас – сімейні, ми залучаємо і мексиканську частину сімей, що дуже знаково і важливо.
Святкування Дня Незалежності України в Гвадалахарі, 2015 рік
Тоді ж ми створили Фейсбук-сторінку українців в Гвадалахарі, де намагаємось висвітлювати не тільки наші заходи, але й подавати загальну інформацію про Україну, новини, історію. Це важливо для підняття патріотичності місцевого українства.
GU: Які проекти чи заходи Ви проводите?
На сьогодні основною ціллю заходів, що проводяться, є відродження самоідентифікації себе як українця, розуміння своєї історії, традицій. Ми проводимо культурно-освітні заходи і вони націлені більше на громаду. Починаючи з серпня 2015 року, кожного місяця проводимо дитячі заняття у нашій «Маленькій школі». Вона починалась всього з п’яти діток різного віку і різного рівня знання української мови. Основна мета – дати розуміння України як держави, її традицій, історії, відновити знання мови. Кожен урок присвячений певній історичній події чи святу, діти навчаються, перевтілюючись в козаків, розігруючи сценки, розповідаючи і слухаючи про те, що цікаво.
Дорослі збираються рідше, але й тут важливо не просто зібратися на посиденьки, а провести змістовний захід. Тому на наших зібраннях проводимо різні конкурси, ігрові акції. Наприклад, на святкування Дня незалежності ми складали мапу України, відповідаючи на питання про пам’ятки кожної області.
Захід під час святкування Дня Незалежності України в Гвадалахарі, 2015 рік
Щодо зовнішніх заходів, то у Гвадалахарі, як я казала, дуже невелика міжнародна спільнота, тож інтернаціональних заходів, на яких могла б бути представлена Україна, – мало.
В Гвадалахарі є лише один захід для міжнародних громад – щорічний фестиваль народної кухні. Україна жодного разу не була представлена на ньому. Але заручившись допомогою Посольства України, мерії Гвадалахари та наших мексиканських друзів, ми працюємо в напрямку отримання можливості представляти Україну цього року, будемо варити борщ та ліпити вареники – громада налаштована позитивно. Схожі заходи проводяться і в інших містах Мексики. Точно вже знаю, що поїдемо підтримувати громаду Керетаро на фестиваль країн-друзів. В Мехіко-сіті така феєрія буде проводитися в кінці травня.
Кулінарний івент українців в Гвадалахарі
GU: О, чудовий приклад того як гастрономічна (або кулінарна) дипломатія може бути дієвою складовою народної дипломатії або дипломатії «м’якої сили» ХХІ століття. А за якими професіями в більшості працюють представники Вашої громади?
Важливий напрямок – це ІТ, бо Гвадалахара – це така собі місцева «Силіконова долина». Це і аутсорсинг, в основному для США, і виробництво комплектуючих. Інший важливий напрямок – освіта. В Мексиці дуже цінують рівень підготовки українських професорів.
GU: А яка кількість українців в Мексиці?
Складно сказати, бо на консульський облік мало хто стає. 80% української спільноти в Мексиці переїхали сюди з чоловіком-мексиканцем (чи дружиною) на постійне місце проживання.
Загалом, наскільки мені відомо, українців в Мексиці близько 400. В нас немає сильних зв’язків з усіма українцями в цій країні. Є, звичайно, активні люди, які швидше приєднуються до гвадалахарської громади віртуально, або на певні заходи, або для спілкування онлайн. Ми тримаємо контакт і з Посольством, непогано було б оцінити можливість відкриття консульства саме в Гвадалахарі.
GU: Який, на Ваш погляд, потенціал розвитку бізнес-дипломатії серед сучасної української громади в Мексиці?
Мексика – нова для українців країна. Тут інші умови, вимоги, до яких треба адаптуватися. Саме в посередництві, допомозі адаптуватися та зрозуміти місцеві особливості ведення бізнесу я бачу роль громади. До речі, було б дуже перспективно налагодити співпрацю між бізнесом Мексики та України.
Що актуально для Мексики в бізнес-напрямку? Це – сільськогосподарська країна, мабуть, навіть більша за Україну в цьому плані. Тут дуже багато підприємств малого бізнесу. Тому можливостей маса: починаючи від постачання добрив і до різного роду технічних засобів і спецтехніки.
GU: Яка ситуація у інформаційному полі? Як сприймається Україна у мексиканських ЗМІ?
Чесно кажучи, тема України майже відсутня. Більшість не знає, де Україна знаходиться. Весь пострадянський надбанок для мексиканців – це велика Росія, Радянський Союз, ведмідь, шапка-ушанка, велична культура, красиві будинки, історія, що зіткана з перемог. Сприйняття дуже стереотипні. Ті, хто мають достаток, люблять їздити в тури до Санкт-Петербурга і Москви. Це вважається дуже екзотичним.
Тут треба дуже тонко пояснювати, що Україна і Росія – різні країни, різні нації, інша мова, що ми – в конфлікті, у нас свій шлях, а в росіян – свій. Бо для мексиканців, Росія – це прекрасно, це – культура, театри, великі площі…
GU: А яка офіційна позиція влади?
Я не впевнена, що є якась така тверда позиція, але, зазвичай, в Мексики офіційний погляд на ті чи інші події узгоджений з політичною лінією США. В економічному плані Мексика дуже пов’язана з США.
Наскільки я бачу з офіційної комунікації, Посол України досить активно зустрічається з лідерами Центральної Америки, з мексиканськими мерами, губернаторами, відвідує багато офіційних заходів, бізнес-форумів, пропагуючи Україну і українське, розказуючи про можливість співпраці. Тобто промоційна робота проводиться неабияка. Але для правильного сприйняття населенням, офіційнa позиція – то замало. Рівень недовіри до офіційних інституцій і корумпованість уряду тут навіть більша, ніж у нас.
GU: Чи відчувається вплив російської пропаганди? Наскільки сильна присутність Росії і російської позиції в Мексиці?
Загалом, я б скоріше казала про пострадянську пропаганду, про людей, для яких, не залежно від національності, існує велика Росія як спадкоємець Радянського Союзу. Це люди ще старого складу і позицій. Не можна сказати, що вони ведуть цілеспрямовану пропаганду проти України. Так само як і стверджувати, що вони ведуть якусь активну пропаганду Росії. Просто тут живе старий стереотип, про те, що Росія – романтична країна.
GU: Тобто Росія успадкувала певний пострадянський капітал симпатій?
Враховуючи те, що Мексика стала прихистком для багатьох комуністів, для них комунізм – це певний романтизм, який ніколи не був реалізований. Тому їм здається, що комунізм – це так прекрасно, бо не треба було працювати, бо при комунізмі все було задарма… І з цим раєм асоціюється саме Росія.
Я теж іноді романтизую Україну, використовуючи дві дуже важливі для мексиканців події з їхньої історії: перша – визволення від іспанців, друга – річниця революції, коли вони скинули проамериканського диктатора. Для них це дуже знаково. Ці свята їм нагадують, що «ми вільні і все змогли». Використовуючи ці паралелі, ми намагаємося розповідати, що Україна сьогодні, так само як і вони багато років тому, бореться за свою свободу і незалежність.
GU: Яке Ваше враження від розвитку подій в Україні?
На мою думку, ми йдемо правильним шляхом. Хоча ми йдемо не з тією швидкістю, з якою хотілось би, і часто завертаємо в певні глухі кути. На жаль, немає в нас справжньої, саме політичної, еліти, вона не вихована. Після злочинної влади можна було обрати тільки таку собі поганеньку владу, але навчитися її контролювати. Після поганенької – «таку собі», потім – більш-менш вдалу. І коли ми виховаємо нашу політичну еліту, можна буде говорити про добру владу. Іншого шляху не існує.
На жаль, корупція кругом. І її подолання залежить від нас. Ти маєш вбити в собі того звіра, потім в друзях, потім в їхніх товаришах і так далі…
GU: Яка Ваша мотивація? Звідки у Вас натхнення розвивати проукраїнські ініціативи закордоном?
Мені здається, що якраз дякуючи Майдану, змінились і ми. Існує потужний внутрішній порив щось зробити, допомагати, організовувати. Але хотілось допомагати не тільки тепловізорами чи берцями. Ще має бути щось велике, душевне і довговічне. До цього і прагнемо.GU
