Автор: Андрій Окара
Artisto – Revolution Ukraine [гімн Євромайдану – Euromaidan anthem]
21 листопада для України – це не лише свято архистратига Михаїла, але й День Гідності та Свободи – річниця початку Помаранчевої революції 2004 року і Революції Гідності 2013-2014 років. Однією з головних рушійних сил обох революцій стала музика різних стилів.
Музика була не тільки фоном. Вона стала генератором думок, настрою. Саме музика взимку 2013-2014 років створювала екзистенційно забарвлене відчуття, що альтернативою революції може бути тільки смерть. А виконання гімну України стало одним з головних змістотворчих ритуалів. Недарма, важливим символом революції було жовто-синє піаніно «Україна», на якому революціонери в касках і «балаклавах», відклавши в сторону саморобні щити, грали класичну музику перед строєм «Беркута».
Мабуть, українці загалом більш музичні, ніж росіяни. І, можливо, одна з причин неуспішності подій у Москві в 2011-2012 роках – саме їх немузичність, неонтологічність.
Щоб зрозуміти логіку і сенс українських революцій, щоб розібратися у всьому, що відбувається сьогодні в Україні необхідно досліджувати ті музичні посили та енергетику, яку українські музиканти генерували під час Майдану.
Революції Гідності передував тривалий, болісний, гнітючий період безнадії і тривожного очікування. Вже в 2010 році, відразу після обрання президентом Віктора Януковича, громадський простір в країні став важким, а бандитські порядки ховали надії на можливість іншого життя.
Саме така атмосфера безнадії та героїчно-самогубне бажання йти напролом відображені в рок-баладі «Хранителі надії» (2011) і її продовженні «Все починається, коли» (2012) співачки Марії Бурмаки, відомої своїми ліричними і революційними творами, які звучали ще під час студентської «революції на граніті» восени 1990 року.
Приблизно такі ж посили, проте в формі іронії та сарказму прослідковувалися в творах кабаре «Весёлый песецъ» з міста Дніпропетровська.
Українська революція відбулася насамперед тому, що в народі відкрилася здатність до горизонтальної самоорганізації, а солідарність, довіра і братерське ставлення до абсолютно незнайомих людей почали домінувати над традиційними людськими стереотипами. Саме про це одна з перших трендових пісень Майдану – «Брат за брата» у виконанні гурту «Kozak System» і багатьох українських музичних зірок, яку записали ввечері 30 листопада 2013, під впливом нічного жорстокого побиття «Беркутом» студентів-демонстрантів.
Концерт на Майдані Святослава Вакарчука – найбільш затребуваного українського музиканта – 14 грудня 2013 року зі старим складом «Океану Ельзи» став однією з найпам’ятніших подій революції.
Бадьора пісня італійських партизан «Bella ciao» вже багато десятиліть заохочує революціонерів до співтворчості. Викладач маркетингу в невеликому економічному університеті та активіст однієї політичної партії Ірина Земляна в перші ж дні Майдану написала свій варіант цієї пісні: «Вітя Янукович, чао!»
Головною рушійною силою української революції стала не безлика маса і не фанатики, а свідомі громадяни. Композиція Максима Паленка «Сніги» – це переживання ліричного героя і рефлексія від імені «середнього» класу, відповідь на питання чому ці люди покинули своє повсякденне життя і, натхненні ідеалізмом, вирушили на Майдан.
Лідер гурту «Мандри» Сергій Фоменко (Фома) свою найвідомішу пісню «Не спи, моя рідна земля» – написав незадовго до Помаранчевої революції. Причина успіху цієї композиції не тільки у цікавій мелодиці, але і в незвичайній для сучасної рок-музики образності: про Україну йдеться як про «земний рай», в який може потрапити лише рішучий, відважний і духовно-просвітлений подорожній. За минуле десятиліття Фома не написав другої подібної композиції, тому під час Революції Гідності звучала стара пісня – правда, з не меншим успіхом.
Українська революція також поставала перед своїми прихильниками і апологетами в апокаліптичних тонах. Це насамперед онтологічний переворот – перемога абсолютного добра над абсолютним злом. У композиції Марії Бурмаки, написаній на початку січня 2014 р., до Києва непомітний в нічному морозному серпанку, спускається Він (саме «Він», а не «він»). Він іде по воді, по льоду, поверх барикад, проходить крізь вогонь палаючих шин. І саме Він робить серця – гарячими, а душі – прозорими. І саме Він несе звістку про перемогу Нового Неба і Нової Землі над старим світом.
2014-й – рік 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. А тому, відомий театральний режисер Сергій Проскурня зняв 350 невеликих роликів, де різні люди читають уривки з шевченківської поезії. Серед них був двадцятирічний Сергій Нігоян – саме він став першим загиблим, першим мучеником Майдану.
Другу хвилю популярності деяких вже добре відомих пісень в нових умовах часом складно пояснити. Тим не менш, композиція білоруського гурту «Ляпис Трубецкой» «Воины света» (2012) стала мало не гімном всієї революції.
Одна з точок біфуркації та видимих свідчень народження нової країни і нової нації – це похорони героїв Небесної Сотні. Лемківська похоронна пісня «Пливе кача по Тисині» у виконанні ансамблю «Піккардійська терція», під яку плакала вся Україна, стала реквіємом-прощанням з Небесною сотнею, першим загальнонаціональним катарсисом.
Революція стала емоційним потрясінням для десятків мільйонів людей та активізувала у багатьох незвичайні творчі здібності. Поетеса Анастасія Дмитрук написала російською мовою невеликий вірш про українську революцію і російську реакцію. А литовські музиканти з Музичного театру Клайпеди і композитор Віргіс Пупшіс написали на нього монументальну баладу. «Ніколи ми не будемо братами» – це констатація тієї прірви, яка пролягла між революційною Україною та путінською Росією.
Революція Гідності стала фактором не тільки української, але й російської внутрішньої політики, розколовши суспільство на два табори, які не чують один одного. Правда, співвідношення таборів не 50 на 50, а 15 на 85. Приблизно в тій же пропорції розкололася і «музична тусовка»: легенди російської рок-музики повели себе не як колишні володарі душ багатьох поколінь, а продажні «попсовики». А ось ще недавно улюблений владою Андрій Макаревич раптом перетворився в себе колишнього – яким він був у фільмі «Почни спочатку» (1986) – жорстким, зібраним, гнаним: «Моя страна сошла с ума, и я ничем не могу помочь».
Діана Арбеніна приміряла на себе образ Жанни д’Арк. Ну а хтось, подібно Олександру Ф. Скляру («Когда война на пороге»), благословив війну – мабуть, з Україною за «Новоросію»: «Русские своих не бросают — это закон!».
А ось як під антикремлівський відеоряд зазвучала композиція «Птица» (2012) Гаріка Сукачова. Правда, її автор, спочатку запевняв, що готовий померти за українців, проте пізніше повівся не стільки як «рокер», скільки як «попсовик», чим засмутив своїх ідейних прихильників.
Нова пісня Алли Пугачової «Нас бьют — мы летаем» емоційним посилом вписалася в українську революцію. На оригінальному відео були кадри розправи з російськими опозиціонерами. Напередодні нового 2015-го року, президент Путін вручив А. Пугачовій орден «За заслуги перед Вітчизною» четвертого ступеня – мабуть, щоб більше не співала схожих пісень.
У середині березня, коли Росія анексувала Крим, коли, здавалося, в будь-який день може початися війна на телеканалі «1+1» група українських акторів і журналістів записали на двох мовах вірш Костянтина Симонова «Жди меня», магія якого змусила здригнуся все суспільство
Дует «Сестри Тельнюк» відомий в Україні з 1990-х років. Інтелігентні, вишукані, прихильниці високої поезії українських «шістдесятників», у 2014-му вони співають про те, щоб кохана людина повернулася з цієї братовбивчої війни живою. Такий ось «бандерівський неонацизм» …
Вишукана, місцями екзистенційно напружена Марічка Бурмака про війну на Донбасі написала просто. У цій композиції, здається, нічого, крім гітари, не потрібно. Але рефрен все той же: не ненависть до ворогів, а потужний енергетичний посил українським солдатам – повернутися з війни живими і здоровими.
Той же настрій, але вже з боку російських дітей: замість прокльонів на адресу «карателів київської хунти», благання до татів, які воюють за ДНР та ЛНР, повернутися з неправедної війни додому. Можливо, використання дітей для вирішення проблем – це маніпуляція. Але якщо хоч один батько, почувши пісню, повернеться додому, то зусилля дітей не були марними.
І, нарешті, головний шлягер революції – державний гімн України.
Його співали під кулями «Беркута» в центрі Києва і артобстрілом «невпізнаних військ» на Донбасі, в Криму – коли українські військові бази блокували «зелені чоловічки», і в центрі Москви – на мітингах протесту проти війни з Україною. У новорічну ніч на 2014 рік був встановлений світовий рекорд, коли трьохсоттисячний натовп на Майдані, очолюваний співачкою Русланою, виконав державний гімн.
Українська революція, а потім і російсько-українська війна загострили розуміння, що Україна – не Росія, підкреслили контраст між російською і українською суспільно-політичними моделями, між російською та українською культурами. Українська культура якось мимоволі тяжіє до барокової загадковості і поліфонії. Російська культура в свою чергу характеризується регулярним мисленням і імперським апломбом.
Це проявилося і в національних гімнах. Радянсько-російський «Росія – священна наша держава» – апофеоз пафосу, офіціозу, державної імперськості, вираженої в мажорних гармоніях, а на початку першої музичної фрази (як і належить гімну) – звучить музичний інтервал чиста кварта.
Але ось український гімн, схоже, стає одним з улюблених символів російської опозиції, саундтреком боротьби за свободу і гідність. Український гімн – це динаміка, постійна зміна мажору-мінору, нестійкі ступені і септакорди, відсутність пафосу. Слухаючи російський гімн людина відчуває себе частиною великого цілого. Український же змушує людину відчути себе самодостатньою сутністю.
okara.org
З духу цієї музики народилася Українська Революція. Цікаво, чи зможе з неї народитися нова країна, нова нація? Адже це потрібно не тільки Україні, а й Росії. І Росії, мабуть, навіть потрібніше. Оскільки історично склалося так, що російська модернізація ще з середини XVII століття починалися саме з України. А російські імперські проекти, включаючи сьогоднішній «Русскій Мір», об Україну розбиваються. І доля сучасної Росії – так уже склалося – вирішується теж в Україні: тут і зараз.
Повна версія статті доступна тут