Проект Global Ukraine розвиває нову глобальну мережу для більш системної співпраці українських лідерів з усього світу. Йдеться про створення комунікативної платформи, яка допоможе розвинути спільні нові проекти. Тому ми запускаємо серію матеріалів про новостворені пост-майданні рухи та про українських лідерів глобального масштабу, для того щоб розказати про їхні внески та про майбутні проекти на підтримку боротьби Українського народу за свободу та за європейський вектор розвитку України.
Для того, щоб зробити більш ефективним процес створення комунікаційної платформи, у інтерв’ю ми питаємо українських лідерів закордоном про їх прагнення, проекти, взаємодію з українською державою та громадянським суспільством, про інші актуальні виклики і загрози, що стоять перед усіма нами. Для кращого розуміння ситуації у Франції ми звернулись до безперечно глобального та проактивного українця, а саме Ігора Решетняка
Ігор Решетняк, український активіст у Франції
Ігор Решетняк – молодий український фізик-теоретик, який у 2009 році переїхав навчатися у Францію. Там він почав займатися волонтерською діяльністю, збираючи допомогу Батьківщині та організовуючи однодумців місцевої української діаспори після подій на Євромайдані. Потім, коли почалась агресія Росії на сході України, він допомагав налагодити відправлення на лікування у Францію поранених бійців. Згодом Ігор став активістом благодійної організації «АМС Україна-Франція». Протягом року об’єднання направило до України в зону АТО десятки вантажівок з допомогою військовим.
Ігор Решетняк захистив кандидатську дисертацію, працює в галузі вивчення реакції розділення води як способу отримання «зеленого» палива. Після здобуття наукового визнання, планує повернутися працювати в Україну. Вважає, що набуті знання та досвід стануть в нагоді оновленій державі, а інформація є потужним джерелом впливу. Тому Ігор став заступником голови асоціації «Дія», що займається розповсюдження інформації про Україну у Франції.
GU: Пане Ігорю, останнім часом лунають думки, що Франція «здає» свої проукраїнські позиції? Масла у вогонь сумнівів додає і тактична перемога проросійської партії Марін ле Пен. Наскільки це відповідає дійсності?
Справді, партія «Національний фронт» Марін ле Пен веде неприховану проросійську активність. Але перемогу в першому турі місцевих виборів вони здобули зовсім не завдяки своїй позиції. Вирішальну роль зігралo те, що французи незадоволенні діями уряду щодо біженців та економічного популізму.
Насправді, діяльність проросійських громадських організацій у Франції обмежується кількома пропутінськими плакатами на мітингах, нечисленними круглими столами та показом проросійських пропагандистських фільмів. Саме громадські організації організовували мітинги, а не партія ле Пен. Хоча можна сказати, що ці громадські організації напряму пов’язані з ультраправими. Партія ж ле Пен, швидше, робила просто заяви.
Тобто реальна картина кардинально відмінна від тієї, що можна побачити в деяких заангажованих ЗМІ. І коло цих кремлівських симпатиків дуже вузьке – це люди з російським корінням та активісти праворадикальних організацій. Ви ж пам’ятаєте, як делегація цих маргіналів приїздила до самопроголошеної ДНР, а група французьких правих парламентарів відвідувала Крим. Як це не дивно, вони навіть показово збирали допомогу для окупованих територій Донбасу.
Але більшість французів вважає Україну жертвою протистояння з Росією. І доводять це реальними діями, тією ж допомогою: саме місцеві мешканці, французи, жертвують дуже й дуже багато! Наприклад, четверо студентів одного з паризьких університетів організували збір грошей на купівлю автівок швидкої допомоги для України. На ці благодійні кошти придбали дві машини, які потім переправили у шпиталі на передову. І це було зроблене саме силами і ініціативою студентів!
GU: Тобто Росії вдалося схилити на свій бік тільки правих і лівих радикалів у Франції?
Якщо узагальнювати, то у Європі майже всі радикали стали на бік Володимира Путіна. Щодо Франції, то тут він «програв» значну частину ультралівих. А знаєте через що? Через арешт та ув’язнення Олександра Кольченка з Криму! Виявилося, що він є анархістом, а їх спільнота досить одностайна у світі. Низка відомих українських анархістів приїжджали до Франції аби розповісти про його справу. Після того, вже місцеві активісти з анархістського руху пікетували і російське посольство, і ПАРЄ в Страсбурзі, і «забивали» телефони російських дипмісій дзвінками. Вони ж розгорнули по всій Європі потужну кампанію за звільнення Олега Сєнцова, Олександра Кольченка та Геннадія Афанасьєва. Відтак, анархісти у Франції остаточно перейшли на бік України.
GU: А є якась інформація, стосовно участі радикалів у бойових діях?
Наскільки мені відомо, поодинокі громадяни Франції з радикальних рухів воюють по обидва боки лінії фронту на сході України. Мало хто знає, але з боку ЛНР-ДНР воюють французи сербського походження, з українського, зокрема в полку «Азов», – французи хорватського походження. Більше того, в одній з французьких газет відомий хорватський активіст відверто агітував французьких націоналістів воювати в добровольчих батальйонах України.
GU: Наскільки багато українців у Франції і наскільки вагомий слід вони залишили в історії країни, бо, як відомо, саме Франція стала притулком для декількох поколінь мігрантів з України?
Репрезентативний Комітет Української Громади у Франції говорить, що в країні близько 150 тисяч українців або їх нащадків. Я до цієї цифри ставлюся скептично, бо не вважаю, що варто рахувати тих, в кого бабця або дідусь були українцями, а їхні онуки про це згадують, в кращому випадку, раз на рік.
Так, Франція прийняла кілька хвиль української міграції – з початку 20 століття й до теперішнього часу. Пам’ятаємо, що тут поховані Нестор Махно, Симон Петлюра, працював відомий метр балету киянин Серж Ліфар, фізик Жорж Шарпак (справжнє ім’я – Георгій Харпак з Галичини) отримав Нобелівську премію. Родина новообраного мера Глухова Мішеля Терещенко також свого часу іммігрувала до Франції.
Цікавий факт – на півдні Франції біля містечка Пейньє є кам’яний монумент із викарбуваним тризубом – шана понад п’яти тисячам українців, які воювали у складі Французького іноземного легіону.
Та якщо говорити про реальну кількість українців, які або розмовляють українською, або зберегли певну національну ідентичність, то думаю, що таких налічується до 30 тисяч, не більше. Половина з них – це дійсні громадяни України. Проте рівень асиміляції українців у Франції – один з найвищих серед інших діаспор світу. Тому сказати, хто й наскільки вважає себе українцем – може лише кожен особисто.
GU: До речі, діаспора якимось чином вшановує тих відомих діячів, що поховані у Франції?
Зазвичай, крім того, що ми тут відзначаємо День незалежності України, у французьких українців є ще дві визначні дати – річниця загибелі Нестора Махна й Симона Петлюри. В ці дні відбуваються урочистості з покладанням квітів. А минулого року на День незалежності, після вшанування Тараса Шевченка біля його пам’ятника, активісти провели патріотичну акцію – вишикувалися в формі тризубу перед Ейфелевою вежею.
Акція проти російської агресії в Україні
Традиційно в річницю пам’яті Голодомору відбувається хода Єлисейськими полями та покладання квітів до Тріумфальної арки. В урочистостях бере участь оркестр поліції, який грає французький й український гімни.
GU: На початку розмови Ви говорили про чисельну допомогу, що збирали діаспоряни для України. Чи продовжується це й зараз?
Звичайно, що в залежності від вимог часу збирається та чи інша допомога. Активність свідомих українців завжди висока. Збір, як правило, відбувається на благодійних заходах. Майже в кожному містечку є свій осередок, що координує дії, тримає зв’язок з керівниками акцій. Вони вже далі спрямовують допомогу до України, організовують транспортування. На ці потреби можуть зібрати від 500 до 3 000 євро.
Чи не найбільша організація, що надає регулярну підтримку Україні – «АМС Україна-Франція». Її активістами направлено на українські терени десятки вантажівок із ліками, обладнанням для шпиталів (низка французьких лікарень передала апаратуру, яку їм треба замінити, але вона стане в нагоді в Україні), гуманітарною допомогою. Лише на целокс (ред. – засіб для миттєвої зупинки кровотечі) протягом року було зібрано тисячі євро й відправлено на фронт сотні комплектів.
Мітинг під час Євромайдану, лютий 2014 року
Крім того в Парижі існує «Українське братерство», яке займається закупівлею саме військового нелетального знаряддя: каски, бронежилети, тепловізори, форма. Не можна не згадати й про «Федерацію обміну Франція-Україна». Ця організація понад 20 років підтримує сирітські будинки й малозабезпечені родини. А Посольство Франції в Україні одне з перших виділило більш як 10 тисяч євро на допомогу постраждалим в зоні АТО.
І подібна робота ведеться й надалі. Бо, як я й казав, тут, у Франції, чимало тих, хто усвідомлює себе справжнім українцем. GU
Розмовляв та записав Ілля Лукаш