Генеральним партнером III Форуму Global Ukrainians виступила група DCH Олександра Ярославського. Редакція вирішила поцікавитися історією цього дивовижного чоловіка, який є одним із найуспішніших українців і відіграє особливу роль у розвитку міста Харкова.
Його називають талановитим девелопером, кращим футбольним президентом, найбільшим приватним інвестором, патріотом і навіть «королем» свого рідного Харкова, одного з найбільших міст України, що славиться своїм промисловим та інтелектуальним потенціалом. На думку європейських мас-медіа, Олександр Ярославський є одним з найвпливовіших людей в Україні. У 2015 році, за версією журналу «Форбс», він увійшов до першої десятки найбагатших людей країни.
У тій самій першій десятці «Форбса» складно знайти людину, яка б побудувала свій бізнес без використання адміністративного ресурсу (тобто перебуваючи при владі або «близько» неї). Тоді як Ярославський створив свій холдинг DCH, принципово дистанціюючись політики. А іноді і зовсім – наперекір чинному політичному вектору.
Секрет його успіху намагаються розгадати багато експертів. Більшість схиляється до думки, що унікальність Олександра Ярославського – в симбіозі великого життєвого досвіду, сильної інтуїції, частина якої – вміння відчувати своєрідний нерв української економіки.
Він знаходився біля витоків створення передових компаній різних галузей, вміючи не тільки вчасно розгледіти їхній потенціал, а й вийти з інвестиційного проекту на вершині розвитку і, відповідно, за «найвищої ціни». Головний редактор журналу «Форбс Україна» Ніна Міщенко так пише про нього: «Для багатьох українських бізнесменів поведінка засновника групи DCH Олександра Ярославського – це маркер поведінки на ринку. Ярославський рідко купує щось дорого і практично завжди вчасно виходить з проектів, отримуючи високі прибутки».
Заснування групи
Навесні поточного року Олександр Ярославський провів зустріч зі студентами Харківського національного університету міського господарства ім. А. Н. Бекетова. Відповідаючи на питання молоді про перші кроки в бізнесі, він чесно зізнався: «У мене не було тата Ротшильда або Рокфеллера, у мене не було стартового капіталу, я, так як і ви, приїхав в звичайній курточці, пішов у світ і заробив гроші … Якщо ви – талановита людина, я впевнений, що ви зможете з нуля створити бізнес».
І його історія дійсно є мало не хрестоматійним прикладом «селфмейду». Народившись в родині простих лікарів, він отримав освіту технолога в Харківській Академії громадського харчування. Після цього три роки відслужив у радянській армії, потім навчався на юридичних курсах, був інспектором харківського «ОБХСС», писав кандидатську дисертацію, працював в харчовому інституті. Розпад Радянського Союзу і лібералізація економіки дозволили йому розпочати підприємницьку діяльність. Однак по-справжньому проявити себе він зміг в процесі становлення найбільшого комерційного банку «УкрСиббанк». Його прихід в банк в 1998 році став початком нової ери, за якої фінансова установа «середнього рівня» перетворилася в банк, що обслуговує міські бюджети, діє на зовнішніх ринках, постійно збільшує обсяги роботи з фізичними та юридичними особами.
Успішно діючий актив близько 10 років тому несподівано для багатьох виставили на продаж. У пік розвитку банківського сегмента Олександр Ярославський, який вже був основним акціонером фінансової установи, вирішує віддати актив міжнародній фінансовій групі з французькими коренями BNP Paribas. Поступово передавши контроль над «УкрСиббанком» французам, сам Олександр Ярославський сконцентрувався на консолідації активів, які йому належали, в рамках однієї юридичної особи – групи DCH, про яку ми ще розповідатимемо.
І зробив це дуже вчасно. Як заявляють експерти ринку, світова фінансова криза, яка вибухнула більш ніж через два роки після угоди бізнесмена з BNP Paribas та була посилена в Україні власними економічними проблемами, зробила український банківський сектор інвестиційно непривабливим. Іншими словами, якби рішення про продаж активу було прийнято трохи пізніше, то Ярославський отримав би за свій банк значно менше коштів. Так само, як і в умовах його продажу раніше 2005-2006 рр.
Це – найяскравіший, але далеко не єдиний, приклад феноменального чуття Олександра Ярославського щодо вдалого моменту для входження і виходу з того чи іншого бізнесу.
Своєчасність у всьому
«Я купую кризове підприємство, налагоджую роботу і виходжу з прибутком. Наприклад, побудував і продав маслоекстракційний завод, вибудував «УкрСиббанк», на початку входив до числа акціонерів Київстару. Таких проектів – багато», – розповідав Олександр Ярославський в одному зі своїх інтерв’ю.
І, дійсно, є що згадати, як в рамках роботи холдингу DCH, так і до його появи. Олександр Ярославський на зорі становлення телекомунікаційного ринку України, як уже зазначалося, був співвласником найбільшого оператора мобільного зв’язку – компанії «Київстар». У різні роки серед його активів були «Надра Банк», Північний ГЗК, будівельна компанія XXI століття, тощо.
Коли українські бізнесмени мали доступ до відносно дешевого російського газу, група DCH володіла найбільшим підприємством з виробництва азотних добрив, але в 2011 році продала ВАТ «Азот» іншому українському бізнесменові Дмитрові Фірташу. За даними ЗМІ, Олександру Ярославському вдалося отримати за актив близько $ 800 млн. Сьогодні така ціна була б неможливою, адже в умовах загальної енергетичної ситуації в країні, виробництво газозалежної продукції не є таким вигідним бізнесом. Схожа історія сталася і з Мереф’янським скляним заводом, який в 2011 році група DCH продала турецькій компанії Sisecam за 32 млн EUR.
В період активного розвитку ринку пасажирських авіаперевезень Олександр Ярославський став одним з ініціаторів відродження заснованої ще в 1998 році компанії «Авіалінії Харкова». Але встиг вийти зі складу акціонерів до того, як в галузі почалися проблеми. Як відомо, в минулому році авіакомпанія припинила свою діяльність через погану економічну ситуацію і скорочення туристичного ринку.
Інвестиції в міжнародне реноме України та Харкова
Окреме місце в історії успіху Олександра Ярославського займає футбол. Взаємозв’язок з цим видом спорту можна розділити на дві великі частини – президентство в футбольному клубі «Металіст» і участь в підготовці Харкова до Євро-2012.
У клуб Олександр Ярославський прийшов у 2005 році. Тоді команда перебувала в глибокій кризі і грала в нижчому дивізіоні місцевого чемпіонату. Але бізнесмен почав активно інвестувати в розвиток «Металіста» і це дало свій результат. Протягом наступних 7 років клуб встановив національний рекорд, зумівши шість раз поспіль завоювати «бронзу» чемпіонату України. Він став частим учасником єврокубкових баталій і двічі виходив у чвертьфінал Кубка УЄФА. Клуб називали спортивною гордістю Харкова. Крім залучення кращих фахівців і роботи над поточною інфраструктурою «Металіста», Ярославський думав і про майбутнє, створивши при клубі сучасну дитячу футбольну академію. «Мій «Металіст» – це той клуб, в який я вклав свою душу і понад $ 200 млн.», – згадує в одному зі своїх інтерв’ю бізнесмен.
Він не пропускав жодної гри, завжди підтримував команду і не шкодував коштів на її утримання. Багато експертів називали «Металіст» відрадою Ярославського. Саме тому шоком для багатьох стали події кінця 2012 року, коли бізнесмен несподівано продав свій клуб. Частина аналітиків вважають, що це – черговий прояв підприємницької інтуїції. Адже вже через півтора-два роки вартість українських клубів знизилася в кілька раз. Але більшість фахівців впевнені, що Ярославського буквально змусили віддати клуб і всю супутню спортивну інфраструктуру. Адже покупцем став один з помічників Віктора Януковича – молодий олігарх Сергій Курченко (таким людям в той час в Україні ніхто і ні в чому не міг відмовити, без ризику для свого майбутнього).
Зміна власника не пройшла для «Металіста» безслідно. Сьогодні, всього через 3,5 роки після тих подій, легендарний клуб (в минулому році відзначив свій 90-річний ювілей) втратив професійний статус та знаходиться під загрозою ліквідації.
Творець Євро-2012
Свого часу саме захопленість футболом, можливо, надихнула Ярославського на інший амбітний проект – проведення в своєму місті матчів Євро-2012. Справа в тому, що в той момент, коли в 2007 році Україна і Польща отримали дозвіл на проведення чемпіонату, Харків навіть не розглядався як один з майданчиків. Він був «дублером» (запасною ареною) іншого українського мільйонника – Дніпра, який мав уже практично готовий сучасний стадіон і більш-менш належні умови. Але в справу втрутився Олександр Ярославський. Він оголосив про те, що вступає в боротьбу за право проведення Євро-2012, ініціював програму модернізації спортивної інфраструктури, почав бурхливими темпами реконструйовувати стадіон. І в підсумку переконав керівництво УЄФА.
Навіть більше, протягом усього періоду саме Харків іноземні журналісти називали еталонним містом підготовки до турніру, а польські телевізійники навіть зняли про Ярославського документальний фільм під назвою «Король Харкова». І це – не дивно. Саме цей бізнесмен вклав в підготовчі роботи $ 300 млн., що є найбільшою приватною інвестицією в українську частину Євро-2012. Спільно з державою був реконструйований стадіон (частка Ярославського склала 30%). У форматі паритетного державного партнерства 50% на 50% був доведений до ладу Міжнародний аеропорт «Харків». Держава працювала над аеродромом, а бізнесмен реконструював старі аеровокзальні приміщення і побудував новий пасажирський термінал (він і сьогодні залишається єдиним приватним терміналом в Україні). Повністю на кошти Ярославського, щоб виконати вимоги УЄФА до приймаючих міст, були створені перший в місті п’ятизірковий готель «Kharkiv Palace», спортивні бази і академії та багато іншого. Все це дозволило Харкову гідно прийняти матчі Євро-2012.
Досі експерти сперечаються, що чим керувався бізнесмен у цьому проекті – виключно любов’ю до свого міста або в якійсь мірі ще і підприємницьким чуттям. Адже після вступу Харкова в боротьбу за проведення матчів Євро-2012, в Україні вибухнула масштабна криза будівельної галузі. І тільки ті підприємства Ярославського, які належали до цього сектора економіки, не зазнали негативного впливу кризи на собі, оскільки були цілком і повністю завантажені виконанням підготовчих робіт до Євро-2012. «Коли я почав вкладати гроші в Харків, щоб зробити його приймаючим містом для Євро-2012, багато хто дивувався, адже економічна ситуація в регіоні не була сприятливою для масштабних інвестицій. Але саме цей крок дозволив реалізувати унікальні проекти, створити додаткові робочі місця, завантажити потужності підрядних організацій … », – сказав нещодавно в одному зі своїх інтерв’ю Олександр Ярославський.
Харків кличе
На відміну від спортивної інфраструктури «Металіста», яку Ярославський віддав разом з однойменним клубом, всі інші об’єкти, створені до Євро-2012, залишилися у власності бізнесмена. Це – Міжнародний аеропорт «Харків» і готель «Kharkiv Palace». Сьогодні він активно використовує їх для залучення уваги українських та іноземних інвесторів до свого міста. Тут проходять міжнародні авіаційні конференції (наприклад, Routes CIS), галузеві сільськогосподарські заходи (наприклад, Агропорт), інвестиційні зустрічі і багато іншого. «Такі форуми для мене – це можливість, не зупиняючись, говорити про Харків. Говорити про перспективи, говорити про можливості. Щоб людей зацікавити – потрібно про себе нагадувати і все показувати. Це – моє місто. Все що я хочу для нього робити – я роблю. Я не знаю, багато це чи мало – це уже питання оцінки всіх інших. Ми привозимо сюди інвесторів подивитися», – розповів Олександр Ярославський в недавньому інтерв’ю журналу «Форбс Україна».
Таку роботу, варто відзначити, вельми цінує нинішня українська влада. «У нього дуже хороші міжнародні зв’язки, в тому числі з великими і дуже великими інвесторами – європейськими, американським – і я дуже розраховую, що він візьме участь і в приватизаційних процесах, і в інвестиційних проектах. Як людина, яка багато речей побудувала, мені здається, він буде дуже ефективним», – заявив недавно екс-глава Адміністрації президента України Борис Ложкін.
Втім, власну інвестиційну активність після подій 2012 року Олександр Ярославський проявляє дуже дозовано. Сьогодні в структурі його групи DCH працюють фінансові структури, промислові об’єкти (включаючи гірничодобувні підприємства), девелоперські компанії, об’єкти елітної нерухомості, а також мережа торгово-розважальних центрів «Караван» (останнім активом Ярославський володіє спільно з американськими корпораціями «Citigroup» і «Аpollo»).
Експерти вважають, що бізнесмен просто вичікує час для ефективних інвестицій. «У Ярославського на даний момент, до настання кризи, зібралася значна ліквідність. І тепер він може купувати практично все. Адже все це коштує дуже дешево, і угоди будуть прибутковими в будь-якому випадку. Тому, на мій погляд, для Ярославського сьогодні дуже сприятливий час», – вважає член Українського товариства фінансових аналітиків Віталій Шапран.
Нові інвестиції
Ще на початку поточного року експерти робили чимало прогнозів щодо того, в яку саме галузь може вкласти свої кошти бізнесмен. «Це може бути будь-яка компанія, будь-який напрямок, де можна докласти зусиль. Ми моніторимо ситуацію, якщо з’являться цікаві проекти – будемо ними займатися», – говорив Ярославський в одному зі своїх інтерв’ю. Ходили чутки про те, що він може викупити українські активи російського «Сбербанку». Також говорили про намір Ярославського істотно наростити свій вплив в ритейлі. Але поки його повернення в активну інвестиційну діяльність ознаменувалося тільки придбанням контрольного пакета акцій Харківського тракторного заводу (ХТЗ). Хоча і ця покупка стала для експертного співтовариства досить несподіваною.
Безумовно, актив – цікавий. Свого часу він виробляв до 70 тис. тракторів на рік. Це – один з лідерів українського машинобудування та соціально важливе підприємство в масштабах міста (тут працює близько 3 тис. співробітників). Але останнім часом підприємство знаходилося в стані занепаду. Більше того, численні спроби рейдерських захоплень виснажили колектив, практично заблокувавши роботу заводу. Експерти вважають, що в цих умовах придбати актив вдалося за досить хорошу ціну. «Конкретна сума угоди залежить від розміру проданого пакета акцій. З урахуванням того, що виручка заводу в 2015 р. склала $ 23 млн, таку угоду можна оцінити в $ 10-20 млн. Але будь-який конфлікт знижує цю оцінку», – вважає аналітик інвестиційної компанії «Concorde Capital» Роман Тополюк.
Втім, інші фахівці впевнені, що тільки Олександру Ярославському під силу відновити підприємство і повернути йому колишню славу, як було з безліччю інших активів, за які брався цей бізнесмен. Поки вдалося зробити так, щоб завод запрацював після 4,5-місячного простою, розблокувати банківські рахунки, виплатити робітникам зарплату, відкрити кредитну лінію для відродження виробництва. І все це – попри відсутність державної підтримки, дивні судові процеси, які паралізують діяльність підприємства, голоси політичних популістів, які можна періодично лунають, та інші «радощі» складного для країни часу.
Експерти переконані, що «містер вчасно» не став би інвестувати в ХТЗ без впевненості в тому, що актив – перспективний. Так було і раніше з різними проектами: від «УкрСиббанку» до команди «Металіст», від газозалежних підприємств з виробництва міндобрив до здобуття Харковом статусу приймаючого міста матчів Євро-2012. Тому все українське машинобудування завмерло в очікуванні. Якщо Ярославському не заважатимуть, ХТЗ може реально замахнутися на підкорення нових висот. А українські трактори могли б використовуватись не тільки в українській економіці, але і на глобальних ринках.