Маттіас Епплє (переклад з англійської): Україна все більше і більше присутня у німецькому (академічному) суспільному просторі, але, слід зазначити, що багато німців (в тому числі і науковці) до сих пір вважають, що кожен виходець з колишнього Радянського Союзу є росіянином. Відповідно, Україна, Білорусь, Грузія та інші країни повинні зробити все, щоб бути більш присутніми у суспільній свідомості в якості окремих держав. Загалом, після Євромайдану Україна все частіше сприймається як окрема країна (а не частина Росії), але це сприйняття як і раніше потребує зміцнення. Образ української науки у Німеччині в цілому позитивний, але вона (як і у випадку з Росією) до цих пір асоціюється з науковим співтовариством радянського стилю (наприклад, Національної Академії Наук, якої ми не маємо у Німеччині). Той факт, що багато високопоставлених вчених в Україні вже є далеко за межами пенсійного віку Німеччини (від 65 до 67 років) не сприяє покращенню наукового образу держави. Україна повинна бути представлена молодими людьми, які ставляться до науки з ентузіазмом і вірять у свою країну, в той же час працюючи на Батьківщині, а не в еміграції.
Той факт, що Україна є незалежною країною, яка рівняється на Європу, а не є сателітом Росії, необхідно наголошувати і повторювати безперестанку, щоб громадськість краще усвідомлювала цей факт. Для порівняння, країни Балтії вже не сприймаються як сателіти Росії, але багато німців вважають, наприклад, що Білорусь не є справді незалежною країною, а є просто частиною Росії (або залежною від неї країною-сателітом, країною без власного напрямку розвитку, де суворо дотримуються наказів з Москви).
Читайте за темою: Штучний інтелект: від перемоги над Каспаровим в шахи до лікування раку і передбачення місць злочинів
GU: Чи складно бути українським науковцем за кордоном? Чи є якійсь суттєві відмінності від аналогічної діяльності в Україні?
Ольга Гаращук: Ні, не складно. Щиро кажучи набагато легше, ніж на даний час в Україні. Хоча, звичайно, багато залежить від віку, знання мов та адаптивної здатності організму. Молоді вчені (студенти, аспіранти, молоді кандидати наук) адаптуються моментально, швидко засвоюючи манеру наукового спілкування, вимоги до якості роботи та менталітет співпраці в команді. Оскільки дослідницькі групи у Німеччині – дуже інтернаціональні, соціальна адаптація теж проходить швидко. Крім того, майже в кожному університетському містечку існує організована українська діаспора, яка при бажанні теж допомагає адаптуватись у нових умовах.
Щодо суттєвих відмінностей від аналогічної діяльності в Україні, то вона, в першу чергу, полягає в наявності сучасного устаткування та реактивів. Зрозуміло, що широкомасштабна закупівля устаткування вимагає великих коштів, але усунення митних перешкод і цільова підтримка транспортування з Німеччини та інших держав устаткування подарованого спонсорами вже сьогодні могла б значно покращити матеріальну базу українських вузів та науково-дослідних установ. Нагадаю, що науковій спільноті України є що запропонувати світові навіть за умов залишкового фінансування науки останніми десятиліттями. Якщо ж перейти до більш збалансованого фінансування та по-господарськи розпорядитись існуючими коштами, то можна швидко досягти якісно інших результатів.
Члени нашої мережі та інші науковці українського походження раді надати необхідну інформацію та відповідне know-how. Між іншим, питання про те як перетворити brain drain в brain circulation активно обговорювалось учасниками школи-семінару «Перспективи для молодих вчених в галузі наук про життя» в Івано-Франківську. Напрацьовані матеріали було оформлено у вигляді так званої «white paper», що містить низку порад українських та іноземних (німецьких та ізраїльських) експертів щодо втілення в життя нової наукової доктрини українського уряду. До речі, вони певною мірою перегукуються з уже згаданими рекомендаціями міжнародного аудиту.
Учасники літньої школи в Івано-Франківську під час практичних занятть, 25-31 липня 2016 р. Фото: В. Лущак, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника
GU: Які поради можете дати тим з українців, хто хотів би спробувати зайнятися науковою діяльністю в Німеччині.
Ольга Гаращук: Їх декілька. Найперше для молоді: по-перше, вивчайте англійську мову. Це критично необхідно для наукової діяльності не тільки в Німеччині, але і в Україні. Знання німецької, безумовно, бажане, але незнання не стане на заваді початковій науковій кар’єрі. По-друге, вчіться заради знань, а не заради диплома. У нас традиційно була хороша наукова школа, яка не те що не поступалась, а часом навіть перевершувала середньостатистичні школи заходу. Приділяйте увагу вивченню точних наук, це може забезпечити Вам перевагу в порівнянні з науковцями з інших країн. По-третє, постарайтесь у досить ранньому віці (самозрозуміло, науковому) потрапити на міжнародну школу-семінар. Це дасть можливість оцінити свої сильні і слабкі сторони та зрозуміти, які наукові теми є найбільш цікавими з точки зору гранто- та роботодавців. Спробуйте потрапити на стажування за кордон. У Німеччині таких програм море, левова частка з них фінансується Німецькою Службою Академічних Обмінів (DAAD). Не бійтесь, що Вас можуть не взяти, чи що Ви чогось не знаєте, у житті кожної людини є чудова пора, коли можна багато не вміти і не знати, головне наполегливість і бажання вчитись. Всі вищезгадані поради залишаються дійсними і для науковців старшого віку, але в цих випадках дорога частіше пролягає через співпрацю, спільні проекти.
Читайте за темою: Топ-10 винаходів українців, які змінили хід історії
Маттіас Епплє (переклад з англійської): У Німеччині навіть на рівні навчання в аспірантурі, дослідницька робота є більш незалежною, ніж в Україні. Молоді люди повинні бути готові висловити і представити свої ідеї потенційним менторам (науковим керівникам), які, як правило, ставляться до цього досить прихильно. Знання англійської мови є обов’язковою умовою, але знання німецької мови (навіть здобуті вже під час аспірантури) допоможуть почуватися комфортніше у Німеччині, як в науці, так і в приватному житті. Наукова етика є дуже серйозним питанням у Німеччині, в тому числі включаючи дублювання результатів інших. Критичний погляд на власні результати у контексті (міжнародних!) досягнень є необхідністю для уникнення досліджень у вже протореному напрямку. Серйозний підхід до цих питань сприятиме інтеграції в німецьку наукову систему. Якщо молоді люди хочуть залишитися в Німеччині після отримання ступеню доктора філософії (PhD), їм знадобиться добре знання німецької мови; професійний рівень володіння англійською мовою є обов’язковим, це – самоочевидна передумова, про яку окремо навіть не варто згадувати.
Оксана Зойменіхт (Цюпка): Зі свого боку, особливо з мого попереднього досвіду координації міжнародної аспірантської програми центру Макса Дельбрюка, хотілося б побажати нашим студентам якнайшвидше перебороти комплекси меншовартості, які ще часом можна зустріти: «У вас такий великий конкурс, куди вже там мені навіть пробувати». Наука справді є висококонкурентною сферою діяльності, але, як кажуть, не святі горшки ліплять. Наприклад, саме наш співвітчизник математик Остап Охрін став свого часу наймолодшим професором у Німеччині, професор Олексій Верхратський з Університету Манчестера у Великій Британії входить у список 30-ти найцитованіших європейських дослідників в області фундаментальної нейробіології і вже з добрий десяток українців виграли одні з найпрестижніших грантів Європейської Дослідницької Ради (ERC Starting Grants). GU
На головному фото: Дехто з засновників Німецько-Українського Академічного Товариства у Федеральному Міністерстві Освіти та Науки Німеччини в Берліні з нагоди Конференції «Німецько-український діалог: Перспективи для освіти та науки» (зліва направо: проф. Олег Давидов (Університет Гіссена/ Univ. Gießen), д-р Оксана Seumenicht (MDC, Берлін), проф. Юрій Кондратьєв (Університет Білефельда/ Univ. Bielefeld), д-р Роман Дубасевич (Університет Грайфсвальда/ Univ. Greifswald), д-р Тетяна Євса (MHH/ HZI, Гановер), д-р Денис Макаров (HZDR, Дрезден), проф. Ольга Garaschuk (Університет Тюбінгена/ Univ. Tübingen), проф. Анна Гайдук (Університет Хайльбронна/ Hochschule Heilbronn), а також засновниця Українського Наукового Клубу проф. Наталія Шульга (друга справа) та Віра Маковська (Університет Грайфсвальда/ Univ. Greifswald, перша справа). Фото: Ігор Магрілов