Проект Global Ukraine News розвиває нову глобальну мережу для більш системної співпраці українських лідерів з усього світу. Йдеться про створення комунікативної платформи, яка допоможе розвинути нові спільні проекти. Рубрика Global Ukrainians розповідає про новостворені пост-майданні рухи та про українських лідерів глобального масштабу, їхні внески та майбутні проекти на підтримку боротьби українського народу за свободу та за європейський вектор розвитку України. Для кращого розуміння ситуації в Канаді, ми звернулись до глобальної та проактивної українки Таміли Карпик, представника Open World Learning у Торонто, директора ГО «Четверта хвиля».
GU: Пані Таміло, розкажіть, будь ласка, трохи про себе.
Я народилась і виросла у «файному місті» Тернопіль. Там живуть мої батьки, родина, та й моє серце — досі там. Закінчила дуже гарну середню школу №3, Тернопільський Національний Економічний Університет (Спеціаліст «Міжнародна економіка» і Магістр «Менеджмент організацій»), згодом працювала викладачем менеджменту у своїй альма-матері та експертом з питань стратегічного розвитку в Тернопільській Торгово-Промисловій Палаті і Агентстві міського розвитку; неодноразово проходила професійні стажування в Чехії, Польщі та США за програмами Європейського Союзу та Агентства з міжнародного розвитку США.
У студентські роки я отримала унікальний шанс представляти Україну як єдиний делегат від нашої держави на Всесвітньому Конгресі Дітей і Молоді Організації Об’єднаних Націй у США. Участь у цьому масштабному заході надихнула мене втілювати принцип «Мисли глобально, дій локально» на практиці — активно займалася організацією освітніх таборів для молодих лідерів у Східній Європі та розвитком Ротаракту (молодіжна програма Ротарі) в Україні, згодом — реалізацією проектів у сферах безпеки та євроатлантичної інтеграції. Саме бажання пізнавати світ спонукало мене отримати освіту за кордоном. Почала заповнювати анкети на різні програми, і в результаті дістала стипендію Edmund S. Muskie Graduate Fellowship на навчання у магістратурі за спеціальністю «Міжнародні відносини» в Old Dominion University (Норфолк, штат Вірджинія), яка фінансується Урядом США.
Читайте за темою: Платформа #MyGlobalUkrainians: довідайтеся більше про українських активістів світу та долучайтеся до цікавих проектів!
За кілька тижнів до поїздки у США — з квитком на літак і візою в паспорті – одержала звістку, що також виграла Rotary World Peace Scholarship на навчання за магістерською програмою в Австралії. Довго вагалась, але обрала синицю в руках, бо на той момент в Україні не було Посольства Австралії, необхідно було здавати якісь додаткові іспити. Хоча, можливо, в глибині душі досі шкодую, бо в свій час представляла Ротаракт Східної Європи в Раді Директорів Ротарі Інтернешнл і присвятила розвитку цієї організації в Україні багато часу та енергії.
Два роки навчання у США були одними з найяскравіших і насиченіших у моєму житті — нові знайомства, подорожі, і найголовніше — набуття унікального досвіду роботи в галузі міжнародних відносин та безпеки під час стажувань у Посольстві України у Вашингтоні, у Joint Forces Staff College та в неурядовій аналітичній організації Business Executives for National Security. Саме знання та вміння, отримані за океаном, стали дуже цінними під час моєї роботи в Офісі зв’язку НАТО над започаткуванням Проекту Трастового Фонду ІІ НАТО з утилізації надлишкової зброї в Україні та в Апараті Ради Національної Безпеки та Оборони над розвитком Мережі партнерства Україна-НАТО щодо підвищення обізнаності громадянського суспільства про євроатлантичну інтеграцію.
GU: А як Ви потрапили до Канади?
Переїзд у Канаду був швидше пригодою, ніж вимушеною необхідністю. Дістала візу та й прилетіла заради цікавості, але останні десять років живу на дві країни. Спочатку, як і більшість новоприбулих іммігрантів, працювала не по спеціальності — продавцем у магазині жіночого одягу у Ванкувері. Але згодом виграла стипендію Social Sciences and Humanities Research Council of Canada на навчання в Dalhousie University (Галіфакс, провінція Нова Шотландія), де отримала диплом Магістра з «Політології та Міжнародних Відносин». Навчаючись, працювала науковим дослідником у Центрі Європейських Студій і викладала різні дисципліни в цій галузі для студентів бакалаврату. Також проходила стажування в Європейській Комісії у Брюсселі і представляла Канаду на Молодіжному Конгресі Євроатлантистів в рамках Саміту НАТО у Бухаресті, куди потрапила як один з трьох делегатів у результаті відбору у Всеканадському конкурсі. Звичайно, враження від таких поїздок — незабутні, і залишаються в пам’яті на все життя. Свої дослідження презентувала на міжнародних конференціях та у кількох наукових статтях, а згодом німецьке видавництво VDM Verlag Dr. Müller запропонувало мені безкоштовно видати книгу. Вона має назву «Europeanization of Ukraine: «Mission Unaccomplished» (англійською мовою).
Зараз я працюю представником Канадсько-Української освітньої організації Open World Learning (O.W.L.) у Торонто. Надаю консультування щодо правильного вибору програм на навчання в коледжах чи мовних школах як дітям, так і для дорослим. Маємо контракти з багатьма вузами у Канаді, отож вибрати є з чого. Нещодавно з радістю відгукнулась на пропозицію директора Української Суботньої Школи ім. Юрія Липи у Торонто викладати у них.
Продовжую співпрацю з міжнародними інституціями як експерт з питань демократичного врядування та моніторингу результативності здійснених проектів. Коли з’являється шанс робити щось корисне в Україні — звичайно, використовую цю можливість. Наприклад, кілька років тому на запрошення американської організації Democracy International працювала в групі експертів щодо оцінки ефективності Програми сприяння Парламенту України, яка фінансувалась Агентством з міжнародного розвитку США. Від наших рекомендацій певною мірою залежало, чи інші програми будуть і надалі отримувати подальшу підтримку. Звичайно, я погодилась, адже сама неодноразово брала участь в проектах, які фінансуються Урядом США, і розуміла, що це – дуже важливо для розвитку громадянського суспільства в Україні.
GU: Які організації українців діють в Торонто?
У Торонто – близько 60 українських організацій, більшість з них входять до Конгресу Українців Канади (КУК). Тут кожен може знайти щось за інтересами — і старші люди, і діти, і митці, і бізнесмени. А хто не знаходить – той створює нові ініціативи. Як-от два роки тому молоді українські жінки, які приїхали в Канаду зовсім недавно, створили досить активну групу «Українські мами Торонто» – для взаємної підтримки та спілкування. Або ще одна новинка-родзинка — Ubrain Club, що організовує ігри інтелектуалів Що? Де? Коли? та інші заходи.
GU: Які основні напрямки роботи Вашої організації?
Міжнародна організація українських громад «Четверта хвиля» – це неприбуткова культурно-освітня громадська організація, створена у 2004 році, є складовою організацією КУК і Світового Конгресу Українців (СКУ). Зараз у нас – близько 25 членів, але до заходів долучається більше активістів. Один із засновників організації — Анна Кісіль — власниця ресторану «Золотий лев» у Торонто, президент української компанії «Росанпак», Голова Ради по культурі СКУ. Ця талановита жінка з дуже позитивною енергетикою – наш головний натхненник і мотиватор.
За більш ніж десять років існування «Четверта хвиля» провела сотні проектів — від культурно-мистецьких (вечори краян з Тернопілля, Львівщини та інших регіонів; благодійні концерти відомих українських митців) до спортивно-масових (футбольні турніри з командами інших діаспор). Щороку на Різдво кілька груп волонтерів – в етнічних костюмах, з музичними інструментами та насиченою програмою – відвідують українські родини Онтаріо з Колядою. Це – один з досить ефективних засобів збору коштів для майбутніх проектів. У межах можливостей надаємо фінансову підтримку організаціям культурного спрямування в Україні. Цьогоріч це були Фонд Івана Франка, Музичні фестивалі «Галицький шлягер» і «Мистецький храм». Ми робимо конкретні проекти з конкретними результатами.
Шість років тому «Четверта хвиля» започаткувала унікальний масштабний захід — Чемпіонат світу по футболу серед українських діаспорних команд. П’ять років поспіль Чемпіонат проходив у Тернополі, цьогоріч – на Івано-Франківщині; саме цього року вперше прозвучав гімн Чемпіонату «Український мундіаль», написаний народним артистом України Анатолієм Матвійчуком спеціально для нашого заходу. Щороку в Чемпіонаті беруть участь представники української діаспори 12-15 країн світу. Сподіваюсь, у майбутньому це число зростатиме.
Читайте за темою: Ротарійське служіння громаді: як Ротарі об’єднує українців з усього світу задля здійснення гуманітарних проектів у рідній країні
Інший проект, який ми вже три роки поспіль успішно проводимо з нагоди Міжнародного дня захисту дітей, — це Благодійний Марафон «Діти Торонто – дітям сиротам України». Протягом чотирьох годин триває прекрасний концерт творчих дитячих колективів Торонто, а діти приносять одяг, іграшки, шкільне приладдя для своїх ровесників в Україні. Наша мета — не просто зібрати і надіслати гуманітарну допомогу, але й навчити почуттю співпереживання українських діток в Канаді й дати їм можливість показати свої таланти. Приємно, що на благодійну виставку-продаж, що проходить під час Марафону, з ініціативи Президента Літературно-Артистистичного Товариства ЛАТКа, відділ Торонто Марії Антонів, свої картини надають не лише художники українського походження, але й митці інших національностей. У 2015 році на Щорічному форумі СКУ Анна Кісіль звернулася з пропозицією до української діаспори організовувати подібний захід в інших країнах світу.
Звичайно, намагаємося не стояти осторонь актуальних проблем сьогодення. Наприклад, разом із Canada Ukraine International Assistance Fund, ми були співорганізаторами громадської зустрічі з делегацією парламентарів на чолі з Заступником Голови Верховної Ради України Оксаною Сироїд. Під час досить жвавої дискусії кожен присутній міг задати питання та висловити побажання щодо подальшої співпраці з закордонними українцями. Однією із найгостріших тем, що хвилювала учасників заходу, було обговорення Законопроекту про подвійне громадянство. Депутати мали можливість почути з перших вуст відверті думки тих, кого цей Закон стосуватиметься.
Більше інформації про організацію можна дізнатися на нашому сайті та в соціальних мережах.
GU: Як змінилася активність українців Канади з Майданом? Як відбувається діалог між старішими організаціями та пост-майданними ініціативами?
Українська громада в Канаді завжди була активна. Цьогоріч ми святкуємо 150-ліття Канади і 125 років першого поселення українців в Канаді. За стільки часу тут утворилися не тільки українські церкви та школи, а й сформувалися певні традиції. Звичайно, Майдан активізував молодь та представників останніх хвиль імміграції, діаспора в Канаді була однією з перших, що підтримала Майдан. З’явилися нові організації та проекти, які відповідають сучасним викликам, – це і Фонд «Приятелі збройних сил України», і Проект протезування військових в Україні, і створення Центрів реабілітації для військових, і підтримка сімей, які втратили родичів під час бойових дій в зоні АТО, і передача комп’ютерів у дитячі школи та будинки, і багато інших ініціатив.
Майдан став переломним психологічним моментом для багатьох. Знаю людей, які тимчасово залишили тут роботу і поїхали в Україну. Наприклад, Президент O.W.L. Світлана Комінко, яка мешкає у Британській Колумбії, взяла відпустку з роботи за свій рахунок, і вони разом з чоловіком більше ніж півроку відвідували поранених українських військових у шпиталях. На прохання Світлани, у 2014 році «Четверта хвиля» фінансово підтримала літню навчальну програму O.W.L. (Open World Learning) у Ванкувері «Молодь Майдану», учасниками якої стали діти Небесної Сотні, поранені активісти та молоді майданівці, що зазнали тілесних ушкоджень під час кривавих подій у Києві.
Читайте за темою: Публічна дипломатія в Малайзії: інтерв’ю з представниками Ukrainian Cultural Association
Українська діаспора у Канаді — це п’ять хвиль імміграції. Звичайно, постійно тривають «дискусії поколінь» і це – нормальний демократичний процес. Але головне, щоб чиїсь амбіції не взяли гору над здоровим глуздом і через них ми не віддалялися від головної мети — консолідації спільних зусиль для перемоги у війні і всебічної підтримки України у дуже важливий для нашої держави історичний момент. Прикладом такого конструктивного діалогу є те, що кілька місцевих відділень Конгресу Українців Канади в провінції Онтаріо очолюють саме представники останніх хвиль імміграції — Тарас Багрій, Анна Купрєєва, Антоніна Кумка. Це – активні лідери, які віддані своїй справі і присвячують чимало часу для реалізації проектів в Україні і пропагування українства в Канаді.
GU: Ви розповідали, що родом з Тернополя. Чи вдавалось щось зробити для рідного міста?
Як я вже сказала, п’ять років поспіль ми проводили у Тернополі Чемпіонат світу по футболу серед українських діаспорних команд, ініціатором та головним організатором якого є людина, яка просто закохана у футбол, теж тернополянин Ігор Бокій. У рамках цього заходу ми також збирали круглі столи та прес-конференції задля висвітлення актуальних тем життя української діаспори. Своїми виступами у місцевих ЗМІ намагаємося ламати стереотип про те, що українці за кордоном лише «миють посуд». Адже багато наших земляків працюють професорами провідних вузів світу, реалізовують успішні бізнес-ідеї та керують масштабними гуманітарними проектами. Водночас, вважаю неприпустимим ставитись із сарказмом й до тих співвітчизників, які працюють, наприклад, на прибиранні — адже кошти, зароблені важкою працею, приходять в українську економіку у вигляді інвестицій у малий та середній бізнес, купівлі нерухомості чи оплати за навчання їхніх дітей у вищих навчальних закладах.
А цинікам хочу порадити почитати біографії таких визначних українців Канади як Богдан Гаврилишин, Петро Яцик, Ераст Гуцуляк. Це – люди, в яких стартові позиції були набагато складніші, ніж у теперішніх іммігрантів, але пройшовши важкий життєвий шлях, вони стали відомими на весь світ бізнесменами і філантропами. Адже життя — як море, сьогодні ти на хвилі успіху і насолоджуєшся спокоєм штилю, а завтра — мусиш боротися з непередбачуваними труднощами шторму. Але у будь-якому випадку не можна зупинятися, треба плисти далі до тієї мети, яку хочеш досягти, попри хвилі розчарувань та камені спотикань.
GU: Які плани на майбутній розвиток Вашої організації?
Ідей – багато, треба тільки час та ресурси їх реалізовувати. Звичайно, поки триває російська агресія на Сході України, будемо допомагати військовим і дітям-сиротам. Ми часто організовуємо благодійні концерти і плануємо це робити далі. Наприклад, нещодавно спільно з Лемківською Фундацією ми влаштували концерт Анички — українки лемківського походження, що зараз живе у США. Усі кошти з концертів ця тендітна талановита жінка передає на лікування поранених військових в Україні.
Важко знайти сферу в Україні, де би не було участі діаспори з Канади — це культура, медицина, оборонний сектор, економіка, і це не лише одноразові акції, а масштабні, довгострокові програми. Запитів багато, потреб теж. У Торонто проводиться стільки заходів на допомогу Україні, що інколи неможливо все відвідати. Тому потрібно об’єднувати зусилля та реалізовувати ці проекти спільно з іншими організаціями.
Також треба більше виходити за межі своєї етнічної групи і з точки зору публічної дипломатії, і з точки зору пошуку нових джерел фінансування. Наприклад, українці як і в себе вдома, так і за кордоном не використовують в повній мірі ресурси такої великої організації як Ротарі Інтернешнл та інших міжнародних фундацій. Це – ще одне домашнє завдання для нас на майбутнє.
GU: З ким Ви співпрацюєте на місцевому рівні?
На місцевому рівні — це Посольство України в Оттаві та Генеральне Консульство в Торонто, такі організації як «Допомога Україні», Help Us Help the Children, Шкільна Рада КУК, Театрально-музична студія ім П. Олійника, Українська Кредитова Спілка, Фундація «Будучність», тижневик «Міст», Форум ТВ, Kontakt, Медіагрупа «Разом», журнал «Розумники» та багато інших. Міська рада Торонто також підтримує українську діаспору і нещодавно виділила місце під будівництво Меморіалу пам’яті жертв Голодомору. «Четверта хвиля» долучилася до цього грандіозного проекту і також зробила свій фінансовий внесок.
Але для заходів, які ми реалізовуємо, потрібні й надійні партнери в Україні. В організації Чемпіонату з футболу маємо конструктивну співпрацю з Тернопільською міською радою, Івано-Франківською обласною державною адміністрацією, Богородчанською та Надвірнянською райдержадміністраціями. Також є фінансова та адміністративна підтримка з боку СКУ, Міністерства у справах молоді і спорту України, Національного Олімпійського Комітету України, Федерації футболу України, а також численних представників малого та середнього бізнесу в Канаді та Україні. Висвітлення наших заходів здійснювалось на телеканалі «Футбол», ОТБ «Галичина», ТВ-4 та в інших регіональних ЗМІ.
Читайте за темою: Публічна дипломатія в Барселоні (Іспанія): інтерв’ю з Ольгою Дзюбан
Під час організації Дитячого Марафону мали сприяння від таких громадських діячів як Валентин Наливайченко і Руслан Теліпський (ГО «Меценати для солдата»), які допомогли в отриманні списків дітей-сиріт для надання їм адресної допомоги.
Без плідної та конструктивної співпраці з нашими партнерами не було би і наших проектів. Тому ми щиро вдячні усім за співпрацю!
GU: Як ставляться жителі та медіа у Канаді до подій в Україні?
За останніми статистичними даними, в Канаді живе близько 1 мільйон 300 тисяч осіб, які вважають себе етнічними українцями. Українці зробили і продовжують робити величезний внесок у розвиток цієї країни. Тому нас тут знають і поважають. Чинний Міністр закордонних справ країни Христя Фріланд — канадка українського походження; є депутати з українським корінням на рівні федерального і провінційних урядів. Також та значна підтримка й допомога, яку надає Уряд Канади нашій державі за різними напрямами — це теж результат неабияких зусиль та лобіювання українського інтересу діаспорою на всіх рівнях. Голова КУК Павло Грод —відмінний комунікатор, людина з широкою мережею контактів по всьому світу, саме він був одним з ініціаторів виключення Росії з G8, чого врешті було досягнуто. Через активну діяльність для України, йому заборонено в’їзд у Росію, що він жартома називає «визнанням заслуг перед Україною».
Під час подій на Майдані можна було й не дивитись українські новини, бо канадська преса висвітлювала навіть детальні подробиці. Зараз, на жаль, інформації менше. Але це значною мірою завдання самих українців — працювати над розвитком нових каналів комунікації, гучніше заявляти про себе, і в цьому сенсі Global Ukrainians робить дуже прогресивні кроки. Я впевнена, що синергія спільних дій українців у всьому світі дасть конструктивні результати і позитивні новини про Україну будуть частіше з’являтись на перших шпальтах світових видань!
GU: На Вашу думку, що може стимулювати зміни та реформи в Україні?
На мою думку, для ефективності змін потрібен тісніший синергетичний зв’язок між усіма ланками суспільства. На індивідуальному рівні — спробувати вийти за межі власної зони комфорту і почати зміну з себе. Менше негативу — більше позитивної дії, зробити щось корисне на своєму робочому місці, у своєму селищі чи містечку. І просто не бути байдужим. Уявіть, якби уся енергія критики трансформовувалась в конструктивні ідеї, то всі розмови на кухні закінчувалися би початком нових соціальних стартапів. Власне Майдан розбудив у суспільстві той величезний потенціал, про який деякі навіть не підозрювали. Але революція — це лише засіб боротьби. Для результативності змін громадянське суспільство повинно здійснювати щоденну, кропітку й злагоджену роботу. Через Асоціацію випускників американських програм я зустрічаю велику кількість патріотично налаштованих фахівців з класною освітою і колосальним досвідом. Вони успішні в бізнесі чи освітньому секторі. Але їх досі мало у законодавчій і виконавчій владі. А тих небагатьох, які туди попадають, система поки не сприймає, й за якийсь час просто відкидає.
Для здійснення реформ на системному рівні — у владу треба заходити командами. Бачимо, що поодинокі агенти змін навіть після Майдану відчувають спротив. Щоб таких команд з новою системою цінностей було більше, треба продовжувати тривалий і глибокий процес просвітництва і освіти. Не так давно пішли у вічність дві людини, які мали на мене величезний вплив, — Блаженніший Любомир Гузар та Богдан Гаврилишин. На мою думку, уроки цих Великих Українців — це аксіоми успіху розвитку держави.
Читайте за темою: Публічна дипломатія в Країні Басків (Іспанія): інтерв’ю з Оксаною Дем’янович та Юлією Прокопенко
Я і наша організація щиро віримо в те, що треба інвестувати в молоді таланти, щоб створювати «критичну масу» для здійснення змін. Саме тому, минулого року ми підтримали програму Фонду Богдана Гаврилишина «Молодь змінить Україну». Більше того, нещодавно ми зробили внесок у започаткування нової програми – Mitacs Globalink Research Internship Program, яка фінансуватиметься Урядом Канади, Шевченківською Фундацією і Western NIS Enterprise. Уже наступного року близько 20-35 кращих студентів України зможуть пройти стажування в кращих університетах країни кленового листка. Тож запрошуємо подавати свої анкети через сайт http://www.mitacsua.org!
Ще одна масштабна програма, яку ми цьогоріч співфінансували разом з Open World Learning і Canada Ukraine International Assistance Fund — це проект «Видатні українці Канади». Протягом року тривав конкурс відеоробіт про визначних українців Канади, на який надійшло більше ніж 500 заявок. 16 переможців безкоштовно навчалися на мовних курсах та відвідували цікаві місця Торонто і Ванкувера. Під час зустрічі з фіналістами конкурсу студенти мене запитали: «А чому ми нічого не вчили про історію імміграції українців за кордон? Це ж так цікаво. Треба ввести цю тему в шкільні підручники». Я була вражена — яка прогресивна молодь! Дійсно, чи багато хто з нас зможе аргументовано, з фактами і цифрами, пояснити, чому близько 20 мільйонів українців зараз мешкає за межами країни. Мабуть, у Міністерстві освіти України про це ще ніхто не думає, а студенти вже дають ідеї для майбутнього!
Наступний важливий етап — це вибір лідерів вищої ланки, які би мотивували цих агентів змін і не боялися ламати «хребти» старій системі – навіть якщо це негативно вплине на їхній рейтинг чи власне реноме. Буде спротив, опір змінам, але якщо цього не зробити, ми будемо ще довго блукати між «трьох сосен».
Особисто мені імпонує Валентин Наливайченко. Власний досвід співпраці з ним ось уже майже 15 років доводить мені, що це хороший фахівець та небайдужа людина, яка намагається допомогти навіть у тих питаннях, на які не має прямого впливу.
Отже, я вірю – якщо на кожному з цих рівнів буде відповідна конструктивна дія, то через ефект синергії результати змін будуть відчутнішими.
Стосовно реформ – їх треба оцінювати не по звітах уряду чи презентаціях на прес-конференціях, а по тому, чи відчуває на собі їхню результативність кожен пересічний громадянин. Бо можна писати гарні звіти в МВФ, але який коефіцієнт корисної дії від цієї реформи для простої людини? Це вже інше питання, й індикатором ефективності тут є добробут як усіх, так і кожного зокрема.
GU: А яка Ваша особиста мотивація займатися суспільною діяльністю?
З дитинства я відчуваю в собі дві стихії — танець і громадські ініціативи. Це дає мені певний життєвий драйв, який вище за мене. Коли я чую, як то кажуть, дійсно «свою» музику, можу в ній розчинитися і танцювати цілу ніч. Так само з проектами — якщо бачу, що можу бути корисна і створити щось нове з однодумцями — віддаюся цьому сповна. Звичайно, великий вплив мали батьки, за що я їм дуже вдячна. Мій батько — багаторічний керівник одного з тернопільських підприємств, науковець, але завжди займався суспільною діяльністю на користь громади. Наприклад, минулого року разом із волонтерами відремонтував стару церкву в Кобзарівці — село на Тернопіллі, звідки він родом – і відкрив у ній Музей села. Мама завжди пропагувала здоровий спосіб життя і організовувала великі молодіжні змагання по фітнесу. Скільки себе пам’ятаю, ми з братом Олегом завжди були задіяні в якісь громадські ініціативи; для нашої сім’ї – допомагати іншим людям і розвивати щось нове – це просто стиль життя. Пригадую, в студентські роки, коли я поспішала після занять на засідання Клубу Ротаракт чи Молодіжного Парламенту, друзі мене запитували: «Хочеться тобі на якісь засідання ходити, ходімо краще на каву чи на дискотеку». Я відповідала: «А я на каву теж піду — але у Вроцлаві, бо їду туди на Ротарійську Конференцію, а потанцюю у нічному клубі в Празі — бо братиму там участь в Школі для лідерів». Міжнародна громадська діяльність — це дуже добрий шанс для молоді поєднувати корисне з приємним і розвивати лідерські та комунікаційні навики. Вважаю, що наші школярі і студенти повинні більше використовувати можливості таких організацій як «Пласт», AISEC, Ротарі Інтернешнл та інших.
GU: Нещодавно Верховний архієпископ Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав Шевчук закликав українців з-за кордону повернутись в Україну. Як відреагуєте на такий заклик? Повернетесь?
Якщо надійде пропозиція, від якої не можна відмовитись, чому би й ні? Як і багато моїх друзів, я позитивно відгукнулась на запрошення Professional Government Association of Ukraine і надіслала туди своє резюме. В ідеалі, звичайно, хочеться, щоб на законодавчому рівні було закріплено, як професійні експати з подвійним громадянством можуть використати свої знання і досвід на державній службі; щоб українські випускники закордонних вузів започатковували свої бізнес-стартапи та здійснювали наукові дослідження не в Північній Америці чи Європі, а в рідній країні; щоб наші працьовиті люди збирали полуниці не у Польщі чи Чехії, а розвивали українське село. Ці, та багато інших речей, мають бути чітко прописані в комплексній державній Програмі реінтеграції української діаспори, розробка і реалізація якої вже давно на часі. Жваві дискусії на цю тему точаться останні кілька місяців в ЗМІ та соціальних мережах. Сподіваюсь, хтось у владі чи навіть в опозиції ці заклики все-таки почує.
Читайте за темою: Публічна дипломатія в Ірландії: інтерв’ю з Михайлом Баскіном
Але попри всі гарні ініціативи, давайте дивитись на речі реалістично — хтось повернеться, хтось — ні. Тому необхідно розвивати сучасні механізми та інноваційні канали комунікацій, щоб залучати більше активних громадян до спільних проектів незалежно від того, де вони мешкають. Достатньо відкрити ваш сайт, щоб переконатись у тому, що закордонні українці роблять для своєї держави не менше, ніж ті, які живуть в Україні — і це лише невелика частка всієї допомоги. Адже ми читаємо здебільшого про проекти організацій, а є ще ж багато індивідуальних ініціатив — люди і медикаменти на передову відправляють, і одяг — в дитячі будинки, і навіть обладнання — в лікарні, і нікому про це не розповідають.
21 століття — це унікальний історичний період значних глобалізаційних процесів та масових міграційних потоків у світі. Тому зараз, коли географічні кордони визначають здебільшого лише державний суверенітет, патріотизм людини має визначатись не лише її фізичною присутністю в тій чи іншій країні, а й ментальним відчуттям приналежності до своєї нації і конструктивною дією на її користь. Хоча загалом, як на мене, риторика поділу українців на тих, хто виїхав, і тих, хто залишився, яка домінує в українських ЗМІ, є, певною мірою, деструктивна. Бо всі ми — органічне ціле і маємо працювати разом для нашої рідної країни.
З огляду на це, закликаю українців по всьому світу реєструватися на Платформі #MyGlobalUkrainians, активно спілкуватися та реалізовувати нові проекти – незалежно від того, в якому куточку Землі ви зараз знаходитесь. Разом ми – сила! GU