Проект Global Ukraine News розвиває нову глобальну мережу для більш системної співпраці українських лідерів з усього світу. Йдеться про створення комунікативної платформи, яка допоможе розвинути нові спільні проекти. Рубрика Global Ukrainians розповідає про новостворені пост-майданні рухи та про українських лідерів глобального масштабу, їхні внески та майбутні проекти на підтримку боротьби українського народу за свободу та за європейський вектор розвитку України. Для кращого розуміння ситуації в Домініканській Республіці, ми звернулись до глобальної та проактивної українки – Лариси Федорченко.
GU: Ларисо, розкажіть, як Ви потрапили до Домінікани?
Я сама родом з Києва. З дитинства не люблю холод і кожного року в мене була мрія поїхати на всю зиму в теплі країни. Навіть живучи в Києві, роботу влаштувала таким чином, щоб заробляти достатньо за теплий сезон і взимку нікуди не ходити. І 9 років тому я гортала сайти подорожей на початку вересня і прийняла рішення поїхати в Домінікану. Ми продали майно, бізнес, зібрали дітей і, нічого не знаючи про країну, не бронюючи готель, майже нічого не маючи з собою, прибули в аеропорт і так в цій країні і залишилися.
Тут в мене є компанія з туроператорською ліцензією, яка займається також весільними церемоніями для туристів. Інший напрямок моєї роботи – це допомога з рекламою дрібного ремонту. Також працюю з невеликим готелем для туристів.
GU: Як виглядає українська громада в Домінікані?
Коли приїхала сюди, то зрозуміла, що ми маємо об’єднатись. На той час нас було лише п’ятеро українців. Зараз чисельність збільшилася, але кожен займається власними справами і до справ громади руки не доходять. Проблема у тому, що ми всі – різні, маємо різні погляди і то є перешкодою для згуртування. Але я все одно схильна до того, щоб ми все ж створили громаду, бо це буде корисним і вигідним для нас усіх. Ось найпростіший приклад: в мене є досвід в паспортних питаннях, у оформленні різноманітних дозволів, в роботі з державними установами Домінікани, я могла б ним поділитися з іншими людьми. Тобто можлива взаємовиручка, взаємодопомога. І тоді формуватиметься відчуття, що ми вже не самі, відчуваємо підтримку і можемо бути корисними для інших.
GU: А чи були якісь зміни після Майдану в нашій громаді?
На жаль, нічого не змінилося. Не було такої згуртованості, єдності. Наприклад, на 9 травня росіяни організовують автопробіг з року в рік. Ми не можемо зібратися на жодне свято. Коли зустрічаємося, то стараємося не чіпати політики, аж настільки різні у всіх погляди. Дуже важко йде процес згуртування. Частина українців, які тут проживають, вважають, що усі ми – вихідці з СРСР і не потрібно ніякого поділу. Інші ж навпаки бачать, що в українців та росіян – абсолютно різний менталітет. Є ще третя категорія, яка взагалі не розуміє, для чого нам об’єднуватись.
Читайте за темою: Народна дипломатія в Єгипті: інтерв’ю з Наталією Валяєвою
Труднощі викликає і співпраця з нашим Почесним консулом. Він – італієць, не розмовляє українською, російською. Коли трапляються якійсь проблеми, він прибуває з перекладачем, та й то вже тоді, коли все майже вирішено. Тобто приходить просто для звітності. Немає синергії, ми б хотіли йому допомогти, просувати Україну, її культуру та бренди, але для цього треба мати якийсь офіційний статус.
Читати далі
