Олександра Саєнко: «Австрійці дуже чутливі до мистецтва та культури, тому культурна дипломатія у Австрії точно працює»

Проект Global Ukrainians розвиває нову глобальну мережу для більш системної співпраці українських лідерів з усього світу. Ми запустили серію матеріалів про новостворені пост-майданні рухи та про молодих українських лідерів глобального масштабу.
Для того, щоб зробити більш ефективним процес створення комунікаційної платформи ми питаємо українських лідерів закордоном про їх прагнення, проекти, взаємодію з українською державою та громадянським суспільством, про інші актуальні виклики і загрози, що стоять перед усіма нами. Для кращого розуміння ситуації у Австрії ми звернулись до безперечно глобальної та проактивної українки, а саме Олександри Саєнко.

Олександра Саєнко приїхала до Австрії у серпні 2013 р. з приватних причин. З огляду на сумну ситуацію, що була в Україні, вона вже давно про це думала. Песимістичні перспективи, особливо після президентських виборів 2010 р., змусили її покинути власну країну заради кращої долі її дітей у новому європейському суспільстві.

В Україні пані Олександра закінчила факультет іноземних мов у Харкові. Більше 12 років вона викладала німецьку мову в університеті і написала дисертацію з лінгвістики, де об’єктом дослідження були піар-тексти. Отримавши міцну теоретичну базу, вона 4 роки працювала піар-менеджером та фахівцем з управління персоналом у великому аграрному холдингу у Харкові.
Переїхавши до Австрії та маючи трьох дітей, вона сконцентрувала свою увагу на побутових питаннях. Тоді вона і не могла подумати, що події в Україні змінять і визначать її професійне та громадське життя в Австрії, у культурному «серці» Європейського Союзу.

Євромайдан запалив серця українців у Австрії

У листопаді розпочався Євромайдан. Душа за Україну боліла, але поки що Австрія спостерігала. Після вбивства перших людей на Майдані Олександра вирішила, що більше не може залишатись осторонь. Вона почала активно шукати громаду. До слова, українська громада у Австрії за офіційними даними складає близько 12 тисяч осіб. Тут зареєстровані та працюють близько 10 українських громадських організацій, з яких найактивнішими є наразі 3-4. Саме індивідуальні активісти та окремі зусилля цих організацій і склали ядро «українства» у Австрії.
Громада почала робити перші демонстрації та протести з листопада. Ядром цього руху були переважно молоді люди віком 30 років і студентська молодь. Для провадження цієї роботи була зареєстрована громадська організація “Демократична Україна”. Активісти знаходили одне одного і розвивали синергію зусиль, які знаходили свій вияв у формі пікету та співпраці з АвтоМайданом. У 2014 р. мали місце близько 100 політичних акцій, організованих “Демократичною Україною” і підтриманих громадою. Активісти організації відвідали понад 10 ефірів в австрійських медіа.

У лютому проросійський та наближений до сина прем’єр-міністра Азарова посол України у Австрії Андрій Березний пішов у відставку. В умовах анексії Криму, російської військової і інформаційної агресії майже рік в Австрії не було посла України, і наша держава не була представлена у публічному просторі. Саме тому цю роль на себе взяли активісти. У своїх акціях вони піднімали теми анексії Криму, агресії Росії, санкцій, поширювали листівки та інформаційні матеріали, проводили пікети під МВС, МЗС, спілкувалися зі ЗМІ. Саме тоді українці стали помітними.

 Організаційні осередки «проукраїнської діяльності» у Австрії

У “Демократичній Україні” було до 30 людей. Крім цієї організації, у Австрії в останні роки активно працювало “Товариство української молоді в Австрії” яке налічує кілька сотень членів. Ця організація спеціалізується на неполітичних проектах і акцентує увагу на акціях, що спрямовані насамперед на громаду (театральні постановки українською мовою, музичні виступи).
Також варто відзначити і “Товариство Івана Франка”, що робило просвітницькі проекти, стало засновником Української суботньої школи у Відні і проводить святкові заходи для дітей діаспори.
У Австрії існує і організація “Укроп Австрія” яка, зокрема, збирала гуманітарну та медичну допомогу, кошти, купувала обладнання, ліки для Нацгвардії і сил АТО.
Протягом 2014-2015 рр. українські активісти у взаємодії з австрійським суспільством та владою, українським Посольством змогли реалізувати багато важливих для України напрямів співпраці, зокрема, гуманітарну допомогу для українських бійців, дітей та біженців (у тому числі прийняття на лікування, фінансову допомогу).

Восени 2014 року представники “Демократичної України” познайомились з Українським кризовим медіа центром і з МЗС України. МЗС, розуміючи неефективність роботи Посольства на той час, запропонувало, щоб “Демократична Україна” делегувала активіста до Посольства, щоб закласти початкову комунікацію зі ЗМІ. І “Демократична Україна” висунула Олександру Саєнко. Саме завдяки цій своїй роботі пані Олександра познайомилась з Олександром Щербою. Маючи досвід у сфері зв’язків зі ЗМІ, вона написала план дій, але уже через декілька тижнів пана Олександра Щербу було призначено послом у Австрії, і почалась спільна робота: було організовано кілька заходів, передана напрацьована база контактів ЗМІ.
Олександра Саєнко відзначає, що найактивнішим для української громади у Австрії був 2014 р. Кожного тижня щось проводилось. Влітку 2014 року активність пішла на спад. Вона відзначає, що люди втомилися та звикли, що жахіття війни на сході України поступово переставали шокувати. Окрім декількох пікетів на підтримку Надії Савченко публічних акцій практично не було. Українська активістка відзначає: «На всі публічні дискусії наші люди раніше бігали, а зараз вже менше. Розслабились. Розслабляє і те, що є посол якого видно, якого чути. Вони думають, що свою справу зробили. Все перейшло у тихе русло. Людей стало важко зібрати. Тим більше на чисельні мітинги. Всі перейшли воювати у Facebook».

Політично-інформаційний контекст української проактивності у Відні

 Одним з моментів виявлення проактивної політичної позиції українців у Австрії стали виступи та коментарі членів “Демократичної України”. Так, на одному з ефірів пані Олександра Саєнко звернулась і до російського посла Сергія Нечаєва. Діло було ще у вересні 2014 р., коли в Україні вперше були анонсовані плани з будівництва стіни на кордоні з Росією. Це сприймалось в австрійському суспільстві як войовнича риторика. Тоді Олександру спитали як російськомовну представницю сходу України, чи нормальною є риторика щодо стіни. Відповівши, що риторика цілком слушна, отримала різку реакцію у стилі «Ви що, теж проти миру?». Тоді наша активістка і сказала, що вона за мир і що заради миру треба припинити постачання зброї і рух російських військ через кордон. Пан Нечаєв тоді тільки відмахнувся, що це все байки, і не дав можливості навести аргументи.

Другим випадком стала зустріч у в прес-клубі Відня в листопаді. Тоді вже весь світ сказав, що російські війська з серпня здійснюють вторгнення на територію України. Олександра зазначає: «Хотіла перевірити, чи готовий російський Посол публічно повторити брехню. Сказала, що я зі сходу, з Харкова, російськомовна, і що будь-які спекуляції про те, що я “подруга Правого Сектора” чи “онука Бандери”, будуть безпідставними. Пересвідчившись, що пан Нечаєв наполягає на відсутності російської армії на Донбасі, я запитала його співрозмовника ветерана австрійської політики Йоханнеса Свободу, чи мають вони чітку стратегію діалогу з політичними елітами, які або називають чорне білим, або вкрай погано поінформовані. Говорила і про похорони російських солдат та інші докази. Підійшли журналісти, організатори, попросили про коментарі та консультації».
Загалом, як зазначає Олександра, в Австрії не існує протидії публічній проукраїнській діяльності. Журналісти пишуть про Україну більш-менш об’єктивно. Проти наших проектів жодного разу не було критичних слів від публічних осіб.
Хоча через відсутність австрійських репортерів в Україні існує монополія на висвітлення української тематики. Єдине ЗМІ, яке змогло нещодавно відкрити своє бюро в Києві – це ORF, провідний австрійський канал. Про тенденції і настрої публічних дискусій щодо України можна прочитати в огляді
Олександра Саєнко додає, що антиукраїнські настрої не зростають у Австрії. Україна не була присутня в публічному просторі Австрії і тому по суті до нашої держави не було якогось чіткого ставлення. Не встигли створити негативний фон, крім того як тим, що діти Азарова робили люксові вечірки з чорною ікрою та горілкою. Про Україну до початку бурхливих подій 2013 року майже нічого не знали.

Щодо певних загроз для України, то знаємо що є питання санкцій, негативних іміджевих моментів в самій Україні, зростання євроскепсису.
Щодо санкцій, то Олександра зазначає: «Багато політиків часто декларують якісь обіцянки, щоб догодити виборцям. А поза лаштунками з ними можна вести результативні розмови. Тобто вголос не скажуть, але можуть нас підтримати. Скасувати санкції прагне насамперед бізнес, а не політики. Найчастіше про це можна почути від президента Економічної палати (WKÖ) Ляйтля. Це при тому, що президент Австрії Гайнц Фішер заявив про бажання скасування санкцій».
Щодо подій в Україні, то Олександра Саєнко пише: «Деякі дії наших «еліт» ганьблять і державу, і націю. Припускаю, що прості громадяни просто опосередковано можуть на собі відчувати зневажливе ставлення. А от Послу, наприклад, доводиться відповідати на неприємні запитання. Приклад: заява Генсекретаря місцевої «Свободи» Гаральда Вілімські, що Міністр закордонних справ Австрії повинен викликати Щербу для пояснень в межах розслідувань проти Мартиненка, Кононенка, Ложкіна. При цьому пан одразу зауважив, що санкції проти Росії потрібно скасовувати, адже навіть українська верхівка веде комерційні справи з російською стороною».
Щодо виклику євроскептицизму та зростання рейтингів радикальних рухів, то з думками О. Саєнко можна ознайомитись у статті для Української правди.

 Культура і мистецтво – ключ до симпатії австрійців

 ГО “Демократична Україна” розпалась. В результаті консультацій було вирішено, що активісти можуть долучитися і до більш “мирної” праці, ніж політичні акції, і тоді нова ГО Центр українських ініціатив запропонувала провести Дні української культури, націлившись на «душу» Відня.
Тоді пан Посол попросив Олександру виконувати функцію культурного аташе. Так вона опинилась «однієї ногою» у Посольстві, іншою залишившись у громадському секторі. Важкий шлях до Днів української культури тривав.
Олександра разом з своїми колегами та за підтримки Посольства України у Австрії і мерії Відня змогла вперше провести такий масштабний культурно-мистецький проект в українському стилі. Проектом дійсно можна пишатись: він тривав 10 днів (з 20 по 29 листопада). У його рамках проходили літературні читання, музичні концерти, вистави, виставка – загалом близько 10 заходів.

У гала-концерті на честь закриття взяли участь зірки української опери, в тому числі – солістки Віденської опери. Престижним майданчиком для проекту став Wiener Konzerthaus. Етнографічний музей в центрі міста став площадкою для виставки сучасного мистецтва від ЄрміловЦентру з Харкова. Крім цього, постановка вистави «Гамлет Вавилон» режисера Дмитра Костюмінського (співзасновник ГогольFEST) з відеоінсталяціями та живою музикою. Все це доповнилось читаннями драматурга Катерини Бабкіної і віршів Сергія Жадана. До речі, Олександра відзначає, що українського письменника просто обожнюють у Відні. На його читанні не вистачило стільців для всіх присутніх.