Автор: Володимир Мороз
Джерело: 20minut.ua
Приблизно сотня українців проживає в Уганді. Майже всі вони осіли у столиці, місті Кампала. Приблизно половина угандійських українців — діти від змішаних шлюбів, що мають українське громадянство. Про життя у цій африканській державі говоримо з Інною Полянською, яка прожила в Уганді чотири роки. Працювала там учителем.
– Чи існує організоване культурне життя українців?
— Культурне життя українців в Уганді обмежується тим, що вони самі собі організують. Тут працює принцип “хто на що гаразд”. Хто просто збирається в пабі/ресторані/вдома повечеряти, а хто може організувати групу на сафар чи тематичні посиденьки. Коли я жила в Уганді, ми організовували посиденьки, разом ходили вболівати за збірну України під час Євро-2012, зустрічалися у свята та обмінювалися книгами.
Читайте за темою: Український Клуб у Сінгапурі – місце, де кожен українець може зустріти своїх однодумців, співвітчизників, друзів
– Чому і коли більшість українців виїхали в Уганду?
— Моє враження таке, що більшість українців в Уганді – це дружини місцевих, які навчалися в Україні. Їхні діти, які за паспортом зазвичай теж українці, здебільшого будують своє життя і кар’єру в Уганді. Українських бізнесменів, які приїхали будувати свій бізнес там, я не зустрічала. Є ще окрема категорія — військові фахівці. Через постійні війни в сусідніх країнах в Уганді розміщені декілька військових баз, де й працюють вихідці з пострадянських країн. Їх теж небагато і вони там, як правило, мають позмінну роботу. Тож можна сказати, що більшість українців в Уганді – це дружини місцевих або громадян інших країн, що переїхали туди.
– Чи важко адаптуватися у цій країні?
— Ну, якщо туди їхати на постійне місце проживання, то, напевно, так. У цій країні вода в крані і світло в будинку постійно не можуть бути гарантовані нікому, навіть мільйонерам. Якщо їхати за контрактом у хороші умови, то тебе, скоріш за все, поселять у квартиру у новому кондомінімумі, де будуть усі комунальні зручності, включаючи охорону. Але ніхто не може гарантувати їх безперебійне постачання. До того ж, стандарти будівництва, обслуговування і якість товарів усе ще не на належному рівні. Адже усе відносно нове для місцевих, тож немає кваліфікованих фахівців, які збудували б якісно, а потім ще й надавали достойний сервіс. Якщо ж їхати у місцеву родину, навіть у відносно заможну, де батько – держслужбовець, то умови будуть скромнішими, хоча будинок – власний. Додайте до цього те, що через світлий колір шкіри ти завше будеш у центрі уваги і тебе зазвичай сприйматимуть, як “гаманець на ногах”.
Читайте за темою: Народна дипломатія в Єгипті: інтерв’ю з Наталією Валяєвою
– Як місцеві жителі ставляться до українців? Чи існують стереотипи?
— Коли ми лиш переїхали в Уганду, то мало хто взагалі знав про Україну. Хіба що був уже знайомий з кимось із наших або мав родичів, що у нас навчалися. Найлегший спосіб розтлумачити все – через СРСР, бо усі знають Росію. Коли в Україні почалася Революція Гідності, стало зрозуміло, що цю інформаційну війну ми програємо. До того ж, в Уганді немає українського посольства, а от російське є. І росіян там трохи більше. А ще Росія та Уганда мають деякі домовленості щодо зброї, техніки тощо.
Читати далі
